Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– О, Станіславе, досить дивно… А як ти тут опинився? – вдаю повне нерозуміння.

– Просто пересів на твій шезлонг. Валю, нам треба поговорити!

– Якщо хочеш, то можна. Та оскільки ти вже тут, дозволь скористатись моментом, бо я геть забула про безпеку. А я білотіла, тому швидко згораю, а сонце он як безбожно смалить, уже відчуваю печіння на шкірі. Допоможеш? 

– Звісно! Що треба? –  Маєвський витріщає очі на мене.

– Будь ласка, намаж мені спину кремом, – простягаю йому жовтий тюбик і без жодного ніяковіння вкладаюся на живіт. Уявляю, як він офігіває. А зрештою, що тут такого? Йому точно не вперше.

– Звичайно, жодних проблем. Я намажу тобі спину кремом, Валю, а потім ми поговоримо, добре?

– Як скажеш, Станіславе Максимовичу, – відчуваю, як прохолода від крему приємно лягає на тіло, а ніжні дотики рук Станіслава так бентежать: до мурашок, до тремо. Його рухи такі повільні, лагідні, наче торкання вітру. Руки чоловіка обережно ковзуть спиною вниз до попереку, ледь торкаються краю плавок.

– Валю, якщо хочеш, я намащу тобі кремом ще й ноги, – озивається  хриплий приємний голос, який аж  заворожує мене своєю красою, так подобається мені цей баритон. – Бо їх теж вже злегка прихопило, почервоніли. Такі речі треба робити відразу, ще до появи на сонці. Не можна нехтувати безпекою, особливо з такою ніжною білою шкірою, як у тебе. Наслідки можуть бути неприємними: почервоніння, набряк, навіть незначний біль, а, як наслідок, неприємна довга безсонна ніч. Навіщо тобі це, дівчинко? 

Стас виховує мене чи так піклується, байдуже. Я балдію від його дотиків і дозволяю йому рухатись далі:

– Я звичайно можу там вже й сама впоратися, але якщо тобі не складно, то будь ласка, дякую! – і він не зупиняється. Сходжу з розуму від ніжності з якою Станіслав торкається до мене. Можливо у мене більше не буде такої нагоди…

– Валю, а чого ти до мене так офіційно звертаєшся? У нас наче склалась геть інша традиція, чи ти на мене за щось ображаєшся? – таки зауважив. Але з мого боку це звичайна гра слів, без образ, без підтексту, просто так захотілося, тому кажу йому чисту правду, перевертаючись на спину: 

– Ну що ти, Стасе, які між нами можуть бути образи? Я така вдячна тобі за все, що ти робиш для мене. А звертання… мені просто сподобалося, як це звучить. Дуже гарно! Справді. Я ж тільки сьогодні вперше почула твоє повне ім'я від Олександра Віталійовича. А можна питання? 

– Приємно це чути від тебе. А питання – звичайно. Я ж тобі вже казав: хоч двадцять. Я відповім. Якщо це не стосується моєї роботи, у мене від тебе немає секретів, мила дівчинко, пам'ятай про це! – його погляд знову мене заворожує, такий ніжний, відкритий. Знаю, що в такі моменти Стас щирий зі мною.

– Станіславе Маєвський, скажи, тільки чесно, як ти тут опинився сьогодні? У тебе ж планувалась рибалка?

– Дівчинко, люба, бувають різні обставини. Коли ти мені відмовила, я передумав. Вирішив за краще привітати колегу з виходом монографії. 

– Так, розумію, похвально. А ви давно знайомі з Олександром Віталійовичем? Тільки зізнайся чесно .

– Так, давненько, я знаю його ще з дитинства. Я тобі більше скажу, ми з ним родичі.

– Тобто? – оце вже дуже цікаво.

– Він мій дядько, рідний брат мами.

– Виходить, Віталік твій двоюрідний брат, чи як?

– Так, Валю, ти все правильно розумієш. 

Офігіваю:

– Чудово. А чому ж ви досі мовчали? Приховували від мене ваші родинні зв'язки? Навіщо?

– Люба дівчинко, ти помиляєшся. В цьому немає жодного сенсу. Інформація у відкритому доступі. Якби ти закинула в пошук в інтернеті, то відразу б дізналась. Просто якось не було нагоди, а ти не питала. Зрештою, у нас були  геть інші проблеми. Пробач, якщо це так важливо для тебе. Однак, як на мене, це не має жодного значення в нашій ситуації, і на тебе ніяк не вплине, – Станіслав запевняє мене, слова його такі переконливі, щирі. А зрештою, яке мені діло. Головне, що вони обидва так вчасно нагодилися у моєму житті. Інше питання, що з цього вийшло, як повернулося…, я закохалась не в того… брата. 

– Так, звичайно, яка різниця. Просто так якось цікаво вийшло. У нас таке величезне місто, а найкращі хлопці, що зустрілись мені на шляху в момент моєї біди та зневіри, які викликалися допомогти – брати, хоч і не рідні. Світ і справді тісний, чи то примха долі?

– Не знаю, Валю. Відповіді на це питання у мене немає. Будемо вважати, що просто збіг, обставини. Та головне ж не це, правда?

– Правда! – кажу з думкою про те, що все-таки добре, що я зустріла саме їх. Вони надійні й такі схожі, як поставою, так і сильним чоловічим характером, способом мислення. А це мені так сильно допомогло, стало в пригоді. Все ж таки генетика та виховання відіграють ключову роль в формуванні й становленні особистості та житті людини.