Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

… Плескіт хвиль став ритмічнішим і раптом одна з хвиль відділилася від поверхні води та застигла над берегом. Безформна прозора водиця окреслилася у фігуру – високу, напівпрозору, об’ємну. Вималювалися обриси рук, пишних довгих вбрань, навіть обличчя. Я вже бачила нереїд на своєму бенкеті, але тут і зараз одна з них дивувала мене так, наче це було вперше. Подих перехопило, дрібні бризки розлетілися навколо і я навіть відчула їх шкірою. Приємне відчуття морської прохолоди – зараз відчуваю її ще чіткіше.

— Вітаю вас, Берегине. Мене звати Адейра, навіщо ви викликали її високість королеву Дарію Пост-Евксінську? — мовила нереїда.

Зараз я вже чітко могла бачити її обличчя та напівпрозору струнку статуру. Голову прикрашав вінець з черепашок та маленьких відростків, схожих на мацаки восьминога. Завдяки Лесі я вже знаю, що чим їх більше і чим вони довші, тим старша за віком нереїда. Схоже, ця зовсім молода. Довге волосся кольору водоростей ніжною хвилею спускалося до землі, граючи на вітру. Блискуча сукня виблискувала тисячами дрібних крапель-алмазів, а шкіра, вкрита тонкою ледве помітною лускою, благородно блищала сталевим холодом морської гладі.

— Вітаємо, Адейро. Ми хотіли б поговорити з королевою приватно, — сухо відповіла я. Леся завчасно пояснила, що королева Дарія навряд чи прийде на зустріч одразу ж. Скоріше надішле одну зі своїх підлеглих за нами, щоб дізнатися у чому справа, а там далі запросить або не запросить до свого царства.

Так і сталося.

— Буде швидше і зручніше, якщо ви, шановна Берегине, погодитесь на аудієнцію до палацу королеви.

— Добре. Тільки моя помічниця Лесана піде зі мною.

Адейра змірила оком жихарку без особливої цікавості та навіть не думала заперечувати.

— Як бажаєте дістатися палацу? Порталом чи по воді, що трошки довше?

Ще досі пам'ятаю, як мене мало не знудило після використання цього миттєвого порталу на ярмарок. Я начебто й призвичаїлася вже до цих просторових ліфтів, але все одно думаю, що прогулянка по воді значно більше піде мені на користь. Отже, оберу сьогодні другий довший варіант.

— Морем, будь ласка. Ми не поспішаємо.

Адейра кивнула та миттєво взялася за справу. Далі все відбувалося швидко. Я отямилася вже коли на мені була якась повітряна куля, а навколо мене — води річки, що несли шаленою течією кудись за річищем. Зверху вода була світлою та виднілося небо і сонце, що мерехтіло крізь товщу зеленуватою річкової води, а внизу було видно лише темне замулене дно. Крізь імлу сановито пропливали риби, зайняті своїми справами, періодично з'їдаючи своєю тінню сонце, яке розмитим колом стежило за мною зверху. Куля з повітрям рухалася доволі швидко. Поруч зі мною у такій самій кулі неслася моя жихарка. Я помахала їй рукою, вона відповіла — стало трохи спокійніше. Через якийсь час я помітила, що річище розширилося, вода стала ніби густішою та темнішою. Насправді ж ми занурилися глибше, і тепер довкола мене вирувала водна стихія. Це вже була не ріка — це було море…