Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

- І що ти будеш робити з Наталією? - мені цікаво, невже він на стільки закоханий в цю лярву, що буде терпіти її зради.

- Поки що, нічого, - говорить спокійно. - Я маю деякі справи з її дядьком, і зараз тривають важливі для мене перемовини, тому розборки з нею можуть зашкодити моїм планам. От коли договір буде підписаний, тоді можна і пограти з ними обома. В мене аж руки сверблять спіймати їх на гарячому.

Він потирає долоні, а мені чомусь стає лячно за горе коханців. Не думаю, що Антон застосує силу, щодо них, але такого як він я б не ризикувала злити.

- Залишимо цих двох, не до них зараз, - нахиляється трохи вперед і спирається ліктями на стіл, наче намагається наблизитись до мене. - У мене є для тебе ділова пропозиція.

Його слова дивують мене. Яка у нього до мене може бути пропозиція, із пристойних звичайно. І я починаю замислюватись, чи не виглядаю я, як та риба телескоп з виряченими очима.

- Як ти ставишся до того, щоб попрацювати у ресторані? Мені потрібен адміністратор у "Сферу", - мовчу і чекаю на продовження, бо поки не розумію в чому суть жарту. "Сфера" - один з найкрутіших ресторанів у місті, і Наташка ладна була почку віддати, тільки б перевестись туди. - Одразу додам, що такі відмазки, як відсутність досвіду не підходять, бо звісно ж тобі доведеться пройти сім кілець пекла при навчанні, перш ніж я випущу тебе до людей.

- Наташка вдавиться, коли дізнається, що ви запропонували мені цю посаду, - не можу стримати посмішку.

- Те що Наталія працює в цьому клубі, це лише через її особисті досягнення переді мною, але вона не настільки винахідлива у ліжку, щоб я довірив їй керувати "Сферою".

- Це крута пропозиція, а тим паче для звичайної офіціантки, - намагаюсь підібрати правильні слова, але він вже здогадався, що я збираюсь йому відмовити. - Я не маю чіткого плану дій на найближчий час, але я схиляюсь до того, щоб переїхати в інше місто. Можливо, не таке велике.

Він, так само як і я, розуміє що справа в нашому спільному знайомому. По виразу його обличчя, бачу що він вважає дурнею, переїжджати в інше місто через колишнього, і я деякою мірою згодна з ним. Але мені так потрібен цей час. Час, щоб просто гуляти вулицями міста і не озиратись навколо, боячись зустріти Олега. Я ще не бачила його після приїзду, але згадуючи всі його образливі слова та погрози, ця перспектива наводить на мене жах.

- І на скільки маленьким має бути місто? - посміхається, і вже подумки мабуть згадує найближчі села в околицях. - Я так розумію, Київ тобі теж не підходить?

- А нічого, що Київ у п'ять разів більший за Одесу? - уточнюю шуткуючи.

- Ну, тоді залишається лише Львів, - він зітхає, а я напружуюсь почувши назву цього міста.