Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

- В мене там невеличкий готель, працює ледве-ледве, наче безхозний. У нього є потенціал, але в мене немає на нього часу, - сумно зітхає. - Я буваю там дуже рідко, тому мені потрібна людина, якій я можу довіряти, як самому собі. Мало того, - кладе руки поперед себе і переплітає пальці - вводити тебе в курс справ там нема кому, а навчати тим паче тож вникати в роботу доведеться самій, - дивиться на мене примружившись, наче хоче щось розгледіти. - І поки ти не почала відмовлятись, хочу додати, що це не благодійність з мого боку. Я усвідомлюю, що ти юна, без досвіду і зараз трохи не рішуча. Але хочу нагадати, що я все бачу, - він знову тицяє пальцем у стелю, нагадуючи про камери. - Я бачив як ти працювала за себе, як поралась за баром і як розгрібала халепи, поки Наталя десь вешталась, - він зневажливо кривить губи і я роблю те саме, бо тепер ми обоє знаємо, де в цей час була білявка насправді. 

Намагаюсь вставити слово, але він виставляє попереду себе руку, показуючи, щоб я помовчала, а сам продовжує:

- Я вважаю, що твій розрив з Олегом це твій шанс реалізувати себе. Кохання коханням, але все життя працювати офіціанткою, щоб бути поруч з хлопцем, який окрім як змішувати коктейлі та клеїти баб ні на що більше не здатен, не має бути мрією освіченої та привабливої молодої дівчини. І ти, і я знаємо, що він гальмував тебе. За минулий рік, ти могла отримати корисні навички та новий досвід на будь-якій іншій роботі, а не відбиватись по пів ночі від п'яних залицяльників, заробляючи копійкові чайові від студентів.

Уважно слухаю його і просто киваю головою. Антон слово за словом каже все те, про що я думала останнім часом, але так боялась сказати в голос. Зараз я, як ніколи, усвідомлюю свою помилку, бо навіть люди навколо бачили все краще за мене, а я, між іншим, сиділа у першому ряді на виставі "Як просрати своє життя" із собою у головній ролі.

- Я хочу спробувати, - кажу впевнено, після того, як його слова наче діжка з холодною водою виливаються на мою голову. - Ти можеш надати посадову інструкцію, щоб я ознайомилась з обов'язками?

- Звісно, - відповідає, але в цю мить хитро посміхається. - Ти маєш розуміти, що від когось іншого я б вимагав виконувати все згідно з інструкцією, але від тебе я очікую на багато більше.

- Я і наполовину не настільки винахідлива як Наташа, - намагаюсь жартувати, на випадок якщо він натякає інтим.

Він відверто починає сміятись, а я дивлюсь на нього наче вперше. Справжня, чоловіча краса, так би я описала його, якби довелося. Раніше я не дозволяла собі затримувати погляд на інших чоловіках, більше ніж треба, щоб не викликати незадоволення колишнього, але зараз, дивлюсь на Антона уважно, по іншому, помічаючи найменші деталі і навіть найдрібніші зморшки біля очей. І чого Наталі не вистачало?!

- Жартуєш. Це добре. Але знову себе недооцінюєш, навіть у такій не хитрій справі, - розслаблено відкидається на спинку крісла. - Мені важлива твоя думка, спочатку як відвідувача, тому ти маєш одразу пройтися готелем, візуально все оглянути і скласти звіт першого враження, потім пожити там кілька днів як гість і скласти ще один звіт про переваги та недоліки, а потім попрацювати місяць і надати звіт, вже з професійної точки зору, можливо внести деякі зміни в дизайн готелю, або обслуговування. Не буду тобі підказувати, але суть ти маєш зрозуміти, - дивиться на мене в очікуванні.

- Я бачу, що ви дуже полюбляєте звіти, - не можу не зауважити і по доброму із розумінням усміхаюсь босу.

- Тааак, - задоволено розтягує. - Маю такий грішок. Не хочу зациклюватися на якійсь одній справі, будь то клуб, готель або фабрика, але і розпилятись сам на такі дрібниці теж не хочу, тому мені і потрібна людина, яка буде керувати ним, як своїм. Звіти допомагають мені бути у курсі справ, тому як не крути, а звітувати доведеться. Можливо, колись настане час і я продам цей готель, але точно не зараз.

- В який термін я маю взятися до обов'язків? - уточнюю, щоб зрозуміти, як швидко я можу втекти з цього міста.

Антон сміється і хитає головою. Здається, він знає мене краще ніж я думала.

- Антоха привіт, - у двері вривається знайома постать, від чого моє тіло напружується, а губи Антона невдоволено підтягуються. 

Вриватись ось так, без стуку, було помилкою, яку Олег ніяк не засвоїть. Антон і раніше робив йому зауваження з цього приводу, та вочевидь, що висновків він не зробив. Олег ніяк не докумекає, що його друг чітко розділяє дружбу та бізнес, але напружена щелепа Антона, свідчить про те, що дуже скоро він це зрозуміє.

- Привіт. Я зараз зайнятий, як звільнюсь, тоді і поговоримо, - відповідає стримано, але я бачу якої сили йому це коштує.

- Добре, я зачекаю, - з легкістю каже колишній і сідає на шкіряний диван, що поруч із вікном.

- Я мав на увазі, щоб ти зачекав в коридорі, - маше рукою, вказуючи другові на двері.

- Але ж тут всі свої, - якось нервово в нього виходить, мабуть, дупа підгорає, від того, що я можу розповісти Антону про його шашні з Наталією. Та запізно кинувся. Відчуває моє серденько, що їм обом скоро буде непереливки.

- Коли тут будуть всі свої, і ми будемо обговорювати плани на вихідні, тоді ти зможеш залишитись на цьому дивані, а поки це мій кабінет і у мене ділова зустріч, то ти будеш чекати в коридорі, - ледве стримується бос.

Оце так промова. Мені навіть обертатись не треба, щоб побачити шок на його обличчі, від слів друга.

Олег виходить і зачиняє за собою двері, але міг би зробити це більш акуратно. Антон теж це помічає. Він комусь телефонує, а потім знову спирається ліктями на стіл нахиляючись у мій бік.

- Вибач, що нас перервали, - і я бачу, що йому дійсно ніяково, через те що сталось. - Гадаю, що всі основні моменти ми обговорили. Вікторія вишле тобі адресу готелю та інструкцію, а я чекатиму на звіти. 

- Щодо зарплатні… - зараз мені ніяково питати про це, адже я навіть ще не знаю які саме обов’язки матиму, але ж і змовчати теж неправильно.