Читати книгу - "Homo Deus"

Однак протягом десятиліть і століть мережа смислів руйнується, і на її місці сплітається нова мережа. Вивчати історію — означає спостерігати за розширенням і руйнуванням цих мереж, а також розуміти, що те, що здавалося людям однієї епохи найважливішим у житті, стає зовсім марним для їхніх нащадків.

У 1187 році Саладін завдав поразки армії хрестоносців у битві біля підніжжя Рогів Хаттіна й захопив Єрусалим. У відповідь папа зібрав Третій хрестовий похід, щоб повернути собі священне місто.

Уявіть молодого англійського дворянина на ім’я Джон, що залишив домівку заради битви з Саладіном. Джон вірив, що його дії мають об’єктивний сенс. Він вірив, що, коли помре у хрестовому поході, його душа після смерті вознесеться до неба, де він насолоджуватиметься вічним небесним блаженством. Його шокувало б знання про те, що душа й небеса — просто оповіді, які придумали люди. Джон від щирого серця вірив, якщо він досягне Святої Землі і якийсь мусульманський воїн з великими вусами вдарить його списом у голову, він відчує нестямний біль, у його вухах задзвенить, ноги підкосяться, перед очима стане чорно, — і в наступну мить він побачить яскраве світло, почує янгольські голоси й мелодійні арфи, і сяючі крилаті херувими покличуть його пройти крізь прекрасні золоті ворота.

Джон дуже вірив у це, бо заплутався у щільній і потужній мережі смислів. Його найперші спогади були про іржавий меч дідуся Генрі, який висів на головній стіні замку. Із самого малечку Джон слухав оповіді про дідуся Генрі, котрий загинув у Другому хрестовому поході й нині спочиває з ангелами на небесах, спостерігаючи за Джоном і його родиною. Коли замок відвідували менестрелі, зазвичай вони співали про хоробрих хрестоносців, що билися за Святу Землю. Коли Джон ходив до церкви, йому подобалося розглядати вікна з кольорового скла. На одному з них було зображено Ґотфріда Бульйонського верхи на коні з насадженим на списа нечестивим мусульманином. На іншому — душі грішників, які горять у пеклі. Джон уважно слухав місцевого священика, найбільш учену людину з усіх, кого він знав. Майже кожної неділі священик пояснював — з використанням добре побудованих притч і кумедних жартів, — що нема спасіння поза католицькою церквою, що Папа Римський — наш святий отець і ми повинні завжди виконувати його накази. Якщо ми вбиваємо чи крадемо, Бог відправить нас до пекла, однак, якщо вбиватимемо мусульманських язичників, Бог візьме нас до раю.

Одного разу, коли Джонові якраз виповнилося вісімнадцять, зранений лицар в’їхав через замкові ворота і здушеним голосом проголосив новину: «Саладін розбив армію хрестоносців при Хаттіні! Єрусалим упав! Папа оголосив новий хрестовий похід, обіцяючи вічне спасіння кожному, хто загине в ньому!». Усі люди навколо виглядали враженими й наляканими, однак обличчя Джона засвітилося неземним світлом, і він вигукнув: «Я збираюся перемогти язичників і звільнити Святу Землю!». Усі на мить замовкли, а потім на їхніх обличчях з’явилися усмішки і сльози. Його мати витерла очі, міцно обняла Джона й сказала, як вона пишається ним. Батько поплескав його по спині й мовив: «Якби я мав твої роки, сину, я приєднався б до тебе. На кону честь нашої сім’ї — я впевнений, що ти не розчаруєш нас!». Двоє його товаришів заявили, що теж підуть. Навіть лихослівний суперник Джона, барон, котрий жив на протилежному березі річки, прибув з візитом, щоб побажати божої помочі в дорозі.

Коли він виїжджав із замку, селяни повиходили зі своїх халуп, щоб помахати йому руками, а всі гарненькі дівчата захоплено витріщалися на хороброго хрестоносця, який вирушав на битву з язичниками. У його подорожі з Англії через чужі й далекі землі — Нормандію, Прованс, Сицилію — до них приєдналися групи іноземних лицарів, що мали ту саму мету й ту саму віру. Коли армія нарешті досягла Святої Землі й вступила у битву з армією Саладіна, Джон із захопленням виявив, що навіть нечестиві сарацини поділяють його вірування. Щоправда, він був трохи збентежений тим, що вони вважали християн язичниками, а мусульмани виконували волю Бога. Однак сарацини теж сповідували основний принцип, що ті, хто бореться за Бога і Єрусалим, після смерті підуть просто на небо.

У такий спосіб, нитка за ниткою, середньовічна цивілізація поширювала свою мережу смислів, заплутуючи Джона і його сучасників у своїх тенетах, як мух. Для Джона було немислимим те, що всі ці оповіді були плодом уяви. Можливо, його батьки й дядьки були неправі. Однак і Менестрелі також, і всі його друзі, і сільські дівчата, учений священик, барон з-за річки, Папа Римський, лицарі з Провансу й Сицилії, та навіть самі мусульмани, — хіба може бути, що всі вони галюцинують?

А роки минають. За спостереженнями істориків, мережа смислів руйнується, і замість неї розгортається інша. Батьки Джона помирають, за ними всі його рідні й друзі. Замість менестрелів, що співали про хрестоносців, з’явилася мода співати зі сцени про трагічне кохання. Сімейний замок згорає дощенту, а коли його відбудовують, не залишається й сліду по мечу дідуся Генрі. Вікна церкви розбила шалена снігова буря, а нові малюнки на склі більше не змальовують Ґодфріда Бульйонського й грішників у пеклі, замість цього — тріумф короля Англії над королем Франції. Місцевий священик перестав називати папу «нашим святим отцем» — тепер він називає його «той диявол у Римі». У найближчому університеті вчені зосереджено вивчають стародавні грецькі рукописи, розтинають мертві тіла й тихенько перемовляються за зачиненими дверима про те, що, мабуть, немає такої речі, як душа.

А роки спливають. Там, де колись стояв замок, тепер торговельний центр. У місцевому кінотеатрі хтозна-який раз демонструють «Монті Пайтон і Святий Грааль». У порожній церкві стомлений вікарій дуже радо вітає двох японських туристів. Він розлого розповідає про старовинні вітражі, а вони ввічливо усміхаються, киваючи в повному нерозумінні. На сходах назовні зграйка підлітків грається зі своїми айфонами. Вони дивляться на YouTube новий ремікс Джона Леннона Imagine. «Уяви, що немає Царства Небесного, — співає Леннон, — це легко, якщо спробувати». Пакистанський двірник підмітає тротуар, а сусідній радіоприймач передає новини: кривава різанина у Сирії триває, а засідання Ради Безпеки закінчилося нічим. Раптом у часі з’являється дірка, містичне світло виділяє обличчя одного з підлітків, який оголошує: «Я збираюся битися проти язичників і звільнити Святу Землю!».

Язичники і Свята Земля? Ці слова вже більше не мають жодного сенсу для більшості людей у сьогоднішній Англії. Навіть вікарій, мабуть, подумав, що в того підлітка не все гаразд із