Читати книгу - "Homo Deus"

психікою. Навпаки, якби англійський юнак вирішив приєднатися до Amnesty International і поїхати до Сирії, щоб захищати права людини для біженців, його вважали б героєм. У Середньовіччі люди подумали б, що він з’їхав із глузду. Ніхто в Англії XII століття не знав, що таке права людини. Хочете вирушити на Близький Схід і ризикувати своїм життям не для того, щоб убивати мусульман, а щоб захищати одних мусульман від інших? Ви точно з’їхали з глузду.

Ось так розгортається історія. Люди плетуть мережу смислів, вірять у них всім серцем, але рано чи пізно мережа руйнується, і коли ми озираємося назад, то не можемо зрозуміти, як хтось міг сприймати це серйозно. Як видається сьогодні, розпочинати хрестовий похід у сподіванні потрапити до раю виглядає як вище божевілля. А «холодна війна» виглядає ще божевільнішою. Як тридцять років тому люди через свою віру в комуністичний рай могли всерйоз планувати ядерний голокост? Через сто років наша віра в демократію і права людини цілком може виявитися незбагненною для наших нащадків.

ЧАС ТВОРЕННЯ

Homo sapiens правлять світом, бо лише вони можуть сплести міжсуб’єктну мережу смислів: мережу законів, влад, сутностей і місць, що існують лише в нашій спільній уяві. Ця мережа дає лише людям можливість організовувати хрестові походи, соціалістичні революції й рухи за права людини.

Інші тварини теж можуть уявляти різні речі. Кіт, що стереже мишу, може її не бачити, однак добре уявляє її форму й навіть смак. Однак, наскільки ми знаємо, коти здатні уявляти лише те, що насправді існує у світі, наприклад мишей. Вони не можуть уявити того, що ніколи не бачили, не відчували на запах чи на смак, — на зразок долара СІЛА, корпорації Google чи Європейського Союзу. Лише Homo sapiens можуть уявляти такі химери.

А отже, тоді як коти й інші тварини обмежені реальним світом і використовують свої комунікаційні системи суто для опису реальності, Homo sapiens використовують мову для створення цілковито нової реальності. За останніх сімдесят тисяч років міжсуб’єктні реальності, вигадані Homo sapiens, стали ще потужнішими й нині домінують у світі. Чи виживуть шимпанзе, слони, амазонська сельва й арктичні льодовики у XXI столітті? Це залежить від бажань і рішень міжсуб’єктних сутностей, таких як Європейський Союз і Світовий банк; сутностей, що існують лише в нашій спільній уяві.

Жодна інша тварина не може піднятися до нас не тому, що їй бракує душі чи розуму, а тому, що не має потрібної уяви. Леви можуть бігти, стрибати, дерти кігтями й кусати. Однак вони не можуть відкрити банківський рахунок чи подати до суду. А у XXI столітті банкір, який знає, як подати до суду, значно сильніший, аніж найжорстокіший лев у савані.

Подібно до виокремлення людей з усіх тварин, здатність створювати міжсуб’єктні сутності також відділяє гуманітарні науки від наук про життя. Історики намагаються зрозуміти розвиток міжсуб’єктних сутностей на зразок богів і націй, тоді як біологи навряд чи визнають існування таких речей. Дехто вірить, що якби ми тільки змогли зламати генетичний код і визначити кожен нейрон у мозку, то знали б усі таємниці людства. Врешті-решт, якщо люди не мають душі та якщо думки, емоції й відчуття — просто біохімічні алгоритми, то чому біологія не може пояснити всі примхи людських суспільств? У цьому ракурсі хрестові походи були територіальними суперечками, що визначалися еволюційним тиском, а англійські лицарі, які йшли воювати проти Саладіна на Святій Землі, нічим не відрізнялися від вовків, що намагалися забрати територію у сусідньої зграї.

Гуманітарні науки, навпаки, підкреслюють вирішальну важливість міжсуб’єктних сутностей, що не можуть бути зведені до гормонів і нейронів. Думати історично — означає приписати реальну силу нашим уявним оповідям. Звичайно, історики не ігнорують об’єктивних чинників, таких як зміна клімату й генетичні мутації, однак вони надають значно більшого значення оповідям, які люди вигадують і в які вірять. Північна і Південна Кореї настільки відрізняються одна від одної не тому, що люди в Пхеньяні мають гени, відмінні від людей у Сеулі, чи тому, що на півночі холодніше й більше гір. Це тому, що в Північній Кореї домінують дуже відмінні вигадки.

Можливо, одного дня прорив у нейробіології дасть нам змогу пояснити комунізм і хрестові походи суто біохімічними термінами. Однак ми ще дуже далеко перебуваємо від того часу. Протягом XXI століття межа між історією й біологією, радше за все, буде розмита не тому, що ми віднайдемо біологічне пояснення історичних подій, а радше тому', що ідеологічні вигадки перепишуть ланцюжки ДНК; політичні та економічні інтереси змінять клімат; а географія гір і річок поступиться місцем кіберпросторові. Оскільки людські вигадки перетворюються на генетичні й електронні коди, міжсуб’єктна реальність проковтне реальність об’єктивну, і біологія об’єднається з історією. Саме тому у XXI столітті вигадка може стати найпотужнішою силою на Землі, перевершуючи навіть астероїди, що збилися зі свого шляху, та природний відбір. Тому, якщо хочемо зрозуміти своє майбутнє, зламати геноми й оперувати великими числами навряд чи цього буде достатньо. Ми також маємо розшифрувати вигадки, що несуть сенс світові.

ЧАСТИНА II. Homo sapiens надає сенсу світові

Якого типу світ створило людство?

Як люди дізналися, що вони не лише управляють світом, а й надають йому сенсу?

Як гуманізм — віросповідання людства — стає найважливішою релігією з усіх?

Розділ 4. ОПОВІДАЧІ ІСТОРІЇ

Такі тварини, як вовки й шимпанзе, живуть у подвійній реальності. З одного боку, вони знайомі з об’єктивними сутностями поза ними самими — деревами, скелями, річками тощо. З іншого боку, вони усвідомлюють суб’єктивні відчуття всередині самих себе — страх, приємність і бажання. На противагу їм Homo sapiens живуть у тришаровій реальності. На додаток до дерев, річок, страхів і бажань світ Людини розумної містить також оповіді про гроші, богів, нації й корпорації. У ході розгортання історії вплив богів, націй і корпорацій ріс за рахунок річок, страхів і бажань. У світі все ще багато річок, а людей все ще мотивують їхні страхи й бажання, однак Ісус Христос, Французька республіка й корпорація Apple