Читати книгу - "Homo Deus"

закони природи чи небесні настанови Бога, а не бажання людей. Будь-яка співпраця людей загалом базується на нашій вірі в уявний порядок. Це набір правил, які, хоча й існують лише в нашій уяві, ми сприймаємо як реальні й непорушні, так само як ми сприймаємо закони гравітації. «Якщо ви жертвуєте десять биків небесному богові, прийде дощ; якщо шануватимете своїх батьків, потрапите на небо; а якщо не вірите тому, що я вам кажу, — потрапите до пекла». Доти, доки Homo sapiens, що живуть у конкретній місцевості, вірять у ті самі оповіді, усі вони дотримуються тих самих правил, що полегшує передбачення поведінки чужинців і організацію мереж масової співпраці. Homo sapiens часто використовують такі візуальні знаки, як тюрбани, бороди чи ділові костюми, щоб подати сигнал: «Ви можете довіряти мені, я вірю в ті самі оповіді, що й ви». Наші двоюрідні брати-шимпанзе не можуть вигадувати й поширювати подібних оповідей, а тому й не можуть співпрацювати великими кількостями.

МЕРЕЖА СМИСЛІВ

Людям важко зрозуміти ідею «уявного порядку», оскільки вони припускають, що існують лише два типи реальності: об’єктивна і суб’єктивна. В об’єктивній реальності справи йдуть незалежно від наших вірувань і почуттів. Наприклад, гравітація — це об’єктивна реальність. Вона існувала задовго до Ньютона і впливає на людей, що не вірять у неї, такою ж мірою, як і на тих, що вірять.

На противагу об’єктивній суб’єктивна реальність залежить від моїх особистих переконань і почуттів.

Так, припустімо, що я відчуваю різкий біль у голові й іду до лікаря. Лікар обстежує мене і не виявляє нічого поганого. Тож він посилає мене на аналіз крові, аналіз сечі, тест ДНК, рентген, електрокардіограму, сканування на функціональному МРТ й інші процедури. Коли приходять результати, лікар оголошує, що я здоровий і можу йти додому. Однак я все ще відчуваю сильний головний біль. Навіть попри те, що кожний об’єктивний тест не виявив у мене нічого поганого, і те, що ніхто не вірить, що я відчуваю біль, для мене цей біль реальний на сто відсотків.

Більшість людей вважають, що реальність буває об’єктивна чи суб’єктивна, і третього не дано. Тож, коли вони заспокоюють себе, що щось не є просто їхніми власними відчуттями, вони приходять до висновку, що це має бути об’єктивним. Якщо велика кількість людей вірить у Бога; якщо гроші крутять усім світом; і якщо націоналізм починає війни й будує імперії, — тоді ці речі не є просто моїми суб’єктивними віруваннями. Бог, гроші й нації повинні, таким чином, бути об’єктивними реальностями.

Однак існує й третій рівень реальності: міжсуб’єктний. Міжсуб’єктні сутності залежать від комунікації між багатьма людьми, а не від вірувань і почуттів окремих індивідів. Багато найважливіших чинників в історії є міжсуб’єктними. Наприклад, гроші не мають об’єктивної цінності. Ви не можете з’їсти, випити чи одягти доларову банкноту. Однак, оскільки мільярди людей вірять у їхню цінність, ви можете використовувати їх для купівлі їжі, напоїв і одягу. Якщо пекар раптом втратить довіру до доларової банкноти й відмовиться дати мені буханець хліба за цей шматок зеленого паперу, це нічого не означатиме. Я можу просто пройти ще кілька кварталів до найближчого супермаркету. Однак якщо касири супермаркету теж відмовляться прийняти цей шматок паперу, а крім них, це зроблять вуличні торговці на ринку й продавці універмагу, тоді долар втратить свою цінність. Звичайно, зелені папірці продовжуватимуть своє існування, однак вони будуть нічого не варті.

Такі речі фактично трапляються час від часу. Третього листопада 1985 року уряд М’янми несподівано оголосив, що банкноти по двадцять п’ять, п’ятдесят і сто к’ят більше не будуть в обігу. Людям не дали жодної можливості обміняти банкноти, і заощадження всього життя миттєво перетворилися на купи нічого не вартого паперу. Щоб замінити виведені з обігу банкноти, уряд випустив нові банкноти по сімдесят п’ять к’ят, можливо, на честь сімдесят п’ятого дня народження диктатора. М’янми генерала Не Віна. У серпні 1986 року було введено в обіг банкноти по п’ятнадцять і тридцять п’ять к’ят. Подейкували, що диктатор, який дуже вірив у нумерологію, вважав п’ятнадцять і тридцять п’ять щасливими номерами. Вони принесли мало щастя його підданим. Уряд країни 5 вересня 1987 року раптом оголосив, що всі банкноти по тридцять п’ять і сімдесят п’ять к’ят перестали бути грішми.

Цінність грошей — не єдина річ, що може «випаруватись», коли люди перестануть вірити в неї. Те саме може статися із законами, богами й навіть цілими імперіями. У якусь мить вони володіють світом, а в наступну — перестають існувати. Зевс і Гера колись були великою силою в басейні Середземного моря, однак нині їм бракує влади, бо ніхто в них не вірить. Радянський Союз колись міг знищити всю людську расу, однак він перестав існувати розчерком пера. О другій годині дня 8 грудня 1991 року на державній дачі Віскулі лідери Росії, України й Бєларусі підписали Бєловезьку угоду, в якій встановлювалося: «Ми, Республіка Бєларусь, Російська Федерація та Україна, як держави-засновники СРСР, що підписали союзний договір у 1922 році, цим встановлюємо, що СРСР як суб’єкт міжнародного права й геополітичної реальності припиняє своє існування». От і все. Нема більше Радянського Союзу.

Відносно легко сприйняти, що гроші є міжсуб’єктною реальністю. Більшість людей також з готовністю сприймають, що стародавні грецькі боги, ворожі імперії і цінності чужих культур існують лише в уяві. Однак ми не хочемо визнавати, що наш Бог, наша нація чи наші цінності є простими фікціями, бо це ті речі, які надають сенсу нашому життю. Ми хочемо вірити, що наше життя має якийсь об’єктивний сенс і наша відданість важлива для чогось поза оповідями в нашій голові. Однак насправді життя більшості людей має сенс лише в рамках оповідей, які вони розповідають одне одному.

Сенс створюється, коли багато людей переплітаються між собою в загальну мережу оповідей. Чому якась конкретна дія — вінчання у церкві, піст у Рамадан чи голосування у день виборів — має для мене сенс? Бо мої батьки теж уважають це сповненим змісту, як і мої брати, мої сусіди, люди в сусідніх містах і навіть мешканці віддалених країн. А чому всі ці люди вважають, що це має сенс? Бо їхні друзі й сусіди також поділяють ці погляди. Люди постійно підтримують вірування одне одного в нескінченному циклі. Кожен виток взаємного підтвердження ще більше зміцнює мережу смислів, допоки у вас не залишиться іншого вибору, як