Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

А пізніше я схопив переговорний камінь і зробив крок у портал, опиняючись у палаці імператора.

Ліна

Під тихим конвоєм безпечників імператора мене разом із Філіпом провели до карети, де ми вже звично розмістилися зі зручностями. Малюк сів в імпровізоване дитяче крісло. Відчуваю, що в наступну нашу поїздку мій син сидітиме на м'яких перинах, немов повноцінний дорослий хлопець. У всякому разі я сподівалася, що швидке зростання дитинчати ніяк не вплине на його розвиток.

У нас було кілька коротких зупинок, під час яких мені було дозволено усамітнюватися, щоб злитися з природою. Настільки щедрий жест працівників служби безпеки був обумовлений тим, що драконятко в цей час було у них. Як заручник, їй-богу, мені навіть хотілося налетіти на чоловіків, які нічого не підозрювали, але я старанно себе стримувала, лише одного разу прорвавши м'які перини когтями, які несподівано відросли.

Охоронці в той момент напружилися, а один із них навіть по якийсь дивний батіг поліз, але його вчасно зупинив той, якого я охрестила в цій двійці головним.

- До ранку ми будемо в палаці, - повідомив він мені, чим просто здивував.

- А чому так швидко? - Я точно пам'ятала, що першого разу ми набагато довше були в дорозі.

- У нас є свої шляхи пересування, які не впливають на магічну щільність у межах карети, - зрозуміла, що нічого не зрозуміла, але все ж таки зробила розумний вигляд. Пізніше обов'язково випитаю або у Кіріана, або, в найгіршому разі, у екс-правителя.

А коли в світанкових сутінках я помітила околицю столиці, то здивовано ойкнула, все ж таки я не планувала так скоро опинитися перед світлими очима Його Імператорської Величності. Але робити нічого, як би я не намагалася змінити перебіг подій, вони рухалися абсолютно невигідною для мене траєкторією.

- Чи бажаєте привести себе до ладу перед зустріччю з імператором? - О як ми заговорили, та й посмішка стала добродушнішою, і куди тільки поділися ті тюремники, які просто заганяли мене в карету на початку подорожі?

- Ні, піду так, - а ось фіг вам. Хоче споглядати свою справжню? Отримайте-розпишіться. А може, побачивши мою "красу неземну", враз передумає і відпустить геть? Ех, мрії-мрії...

Я йшла слідом за чоловіками довгими абсолютно порожніми коридорами і намагалася уявити собі, про що може піти наша з імператором розмова. Може, він вирішив у короткі строки перевірити дію моєї магії та крові на вроджених дракончиків Діанії? Найімовірніше, адже якщо це так, кожен із них згодом зможе обзавестися власним дитинчам.

- Доброго ранку, Ліно, - Драгонійський зустрів мене у своїй кімнаті, чоловік був одягнений у легкий костюм, який, безумовно, пасував дракону. Навіть занадто. Волосся його було ще вологим, а очі блищали, наче яскраві алмази. Жах ще той загалом.

- Еееее... Доброго ранку, Ваша Імператорська Величносте, - видала йому у відповідь, ошелешено кліпаючи очима.

 Якщо правитель хотів ввести мене в ступор, то йому це вдалося на всі сто.

- Як дісталися? Сподіваюся, не надто втомилися в дорозі? Я постарався зробити все можливе, щоб наблизити час вашого прибуття до палацу. І прошу вас, називайте мене Меліріаном або Ліром, як вам зручніше буде, - імператор трохи нахилився і почав цілувати мої не вимиті руки. А мене так і воротило від його туалетної води. Облився він нею чи що? Ну й гидота, хоча чоловікові я цього зрозуміло не сказала:

- Дякую, це було занадто швидко, - я зробила тонкий натяк, але він залишився непоміченим.

- Ось і чудово. Не відмовите мені розділити зі мною сніданок? - Ніби в мене був вибір...

- Із радістю, Ваша...

- Меліріан, Ліно, не забувайте, - і сказано це було таким тоном, що або так, або завтра ж на плаху. - Філіпа ми можемо залишити поки що з няньками, а самі перемістимося в сад, - а в цього ловеласа вже все було продумала, аж до дрібниць, але де там.

- Вибачте, але мій син поки що не може їсти самостійно, у нього одразу ж зникає апетит, - зробила я винувату посмішку, хоча сама ледь не тріскалася від сміху, дивлячись на кислу фізіономію чоловіка. Ну так, до моєї тушки ще є безкоштовний бонус у вигляді дитини.

- Мамо! - Малюк немов відчув моє небажання бути в такій близькості до Драгонійського і потягнув свої ручки, натякаючи на те, що він поки що буде єдиним чоловіком поруч зі мною.

- Так-так, звісно. Я розпоряджуся, щоб нам поставили ще дитяче крісло в альтанці, - а він підготувався.

- Спасибі, - перехопила малюка зручніше і приготувалася слідувати за імператором, сподіваючись на те, що йому незабаром набридне гратися в добродушного хазяїна, і правитель швидко перейде до справи.

Ну, а поки що в нас сніданок. І мій не надто акуратний у їжі синок. Над його манерами, зрозуміло, мені все ж варто попрацювати, але в даній ситуації це швидше зіграє мені на руку.