Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Після огляду сховища ми з Лесею у важких роздумах прямували додому лісовими порталами, які вже навіть не викликали в мене нудоти. Якимось чином мені вдалося призвичаїтись до них. Ми просто розмовляли. Точніше, здебільшого говорила я, роздумуючи вголос. Леся переважно мовчала, іноді щось підтакуючи мені.

— Амулет зникнув, коли битва вже завершилася. Це збіг чи хитро спланований план? Думаю, що таких збігів не буває навіть у Зачарованому лісі. Можливо, піксі дійсно хотіли відволікти всіх та поцупили амулет? Але ж піти на такі жертви… І чому його не поцупили під час битви? Навіщо було чекати кінця. Хіба що хтось стежив за сховищем та чекав на влучний момент, коли варта відлучилася чи ще щось.

— Угу, — погодилася зі мною Леся, швидко перебираючи лапками. А я майже переходжу на біг — так мені не терпиться якнайшвидше потрапити додому — у мою зону комфорту у цьому ворожому світі. 

— Або ж це був хтось інший. Хтось, хто просто скористався можливістю. Хоча навіть якщо ця істота якимось чином проникла у сховище, знаючи що воно взагалі є, вона ще мала б здолати магічний захист фей. А це навряд чи можна було б зробити без підготовки, раз тисячі років ніхто цього не зробив. Чи не так? Це говорить на користь того, що ми маємо справу з непересічним злодюжкою.

— Угу, — знову мугикнула лисичка.

— А може, дійсно серед фей є зрадник. Тоді це був хтось з наближеного кола. Тобі теж не сподобалася ця Шім? Якась вона не дуже приємна, — продовжую я свої думи, не чекаючи реакції Лесі, яка мовчазно кивала та слухала мій монолог.

Нарешті ми прибули додому. Я взялася готувати зі своїх харчових запасів, придбаних на ярмарку завдяки Лесі, обід. Поки варю гречку та грію курку на пательні, продовжую роздумувати вголос. Леся щось прибирала, слухаючи мої версії.

— Якщо цей крадій спромігся вкрасти одну з частинок амулета, який працює тільки вкупі, це означає, що він захоче й інші.

— Угу, — кивнула вона, замішуючи в каструльці якийсь суп з корінців, які вона взяла з шафки.

— Але ще є варіант, що амулет був поцуплений кимось, хто не знає його цінності…

— Угу…

— Хочеться сподіватися, що до того моменту Ядвіга вже повернеться, а я прокинусь десь у себе в кімнаті та буду вірити, що це просто мені наснилося або це була галюцинація. Курочку будеш? — вдихаю із насолодою неймовірно апетитний аромат курки гриль.

Леся з неприхованою відразою заперечно хитає головою. Вперше за кілька годин я почула від неї негативну відповідь замість «угу».

— Ні, що ви, пані…

— Ти ж лиска, як ти можеш не хотіти курку?

— Лиска? — перепитала Леся, округливши очі.

— Ой, вибач… — розумію, що бовкнула не те. Це для мене вона лисичка, але ж насправді вона ніяка не лиса, а магічна істота. — Я просто дивуюся, як можна не їсти таку смакоту.

— Їжа людей смачна, але жихарки звичні до рослинної їжі.

Я ще раз здивовано кліпнула очима. Настільки не в’яжеться у мене в голові образ дівчини-лиси з відсутністю м’яса у раціоні. Що ж, за Шім я буду уважно спостерігати. Але для початку треба дізнатися більше про цей амулет та інші його частинки. Якщо ця воєначальниця спромоглася вкрасти частинку фактично у самої себе, це ще не означає, що вона здатна вполювати інші — під охороною іншої магії.