Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

 — Я - Ельза, - сказала вампірша, і її голос був приємним і мелодійним, наче дзвін срібного дзвіночка, що розсіював темряву печери, вносячи в неї нотки життя та тепла. - А це - мої брати та сестри, - додала вона, і її голос став більш стриманим, наче вона згадала про те, де знаходиться, про те, хто її оточує.

Вона показала рукою на інших вампірів, що сиділи навколо вогнища, їхні тіла були нерухомі, наче статуї, висічені з сірого каменю, лише очі блищали в півтемряві, наче вогники, що жевріли в попелі. Вони кивнули Керу, не виявляючи особливої цікавості, їхні обличчя були байдужими та холодними, наче маски, що приховували їхні справжні емоції, їхні справжні думки, їхню справжню природу.

Вони були зовсім не схожі на людей, хоч і мали людську подобу. Їхні обличчя були блідими і холодними, наче висічені з мармуру, без жодного сліду крові, без рум'янцю, що свідчить про життя, без жодного прояву емоцій, наче кам'яні маски, що приховують їхню справжню природу. Очі горіли червоним вогнем, наче дві жарини, що тліють в темряві, наче дві краплі крові, що застигли в їхніх зіницях, а рухи були повільними та плавними, наче у змій, що повзуть по землі, наче вони не мали кісток, наче їхні тіла були зроблені з рідкого металу, що переливається в темряві. Вони були наче істоти з іншого світу, з іншої реальності, де панують холод та темрява, де немає місця для тепла та світла, де життя існує лише в тіні, лише в ночі.

Кер кивнув у відповідь, вітаючись з іншими, намагаючись подолати страх та незручність, що скували його тіло та душу, наче невидимі ланцюги. Він відчув, що Ельза чимсь відрізняється від інших вампірів, що в ній є щось людське, щось тепле, щось привабливе, щось, що притягувало його до неї, наче магніт. В її очах не було тієї холодної жорстокості, що він бачив в очах інших, не було тієї жаги крові, тієї зневаги до життя, тієї байдужості до страждань. Навпаки, він помітив в них цікавість, тепло та навіть співчуття, наче вона розуміла його страх, його незручність, його самотність. Вона дивилася на нього, наче на рівного, наче на друга, а не на ворога чи жертву, наче вона бачила в ньому не просто людину, а особистість, з якою можна спілкуватися, з якою можна ділитися думками та почуттями, з якою можна знайти спільну мову в цьому темному та ворожому світі.

Вампіри пропонували Керу їжу. Вони дістали з глибини печери, з темного кутка, де лежали запаси їжі, загорнуті в шкури, шматки сирого м'яса, що ще недавно були частиною якоїсь тварини. М'ясо було темно-червоного кольору, з білими прожилками жиру, і від нього поширювався сильний металевий запах. Він відчув нудоту, що підкотила до горла, і різко відмовився, пояснюючи, що він не їсть сирого м'яса. Вампіри здивувалися, їхні брови здивовано піднялися, а в червоних очах заблищали іскри цікавості. Вони не звикли, щоб хтось відмовлявся від їхньої "гостинності", щоб хтось не хтів розділити з ними їхню трапезу, що складалася з свіжого мяса. Але вони не стали наполягати, мабуть, поважаючи його вибір, а можливо, просто не бажаючи зайвих проблем. Вони самі почали їсти, і Кер з жахливим захопленням спостерігав, як вони впиваються гострими іклами в сире м'ясо, як кров стікає по їхніх блідих підборіддях, забарвлюючи їх в червоний колір, наче вони напивалися червоним вином. Він відчув огиду до цього видовища, до цього дикого ритуалу, і страх за себе, за те, що він може стати їхньою наступною жертвою, що його кров теж забарвить їхні бліді обличчя. Але водночас його охоплювала і незрозуміла цікавість, наче він спостерігав за таємничим ритуалом давнього племені, ритуалом, що був частиною їхньої культури, їхньої релігії, їхнього життя. Хто ці істоти? Звідки вони взялися? Чому вони такі жорстокі? Чому вони п'ють кров? Чому вони живуть в темряві? Він хотів знати про них все, хотів зрозуміти їхню природу, їхню сутність, хотів розгадати їхню таємницю.

Кер прожив з вампірима кілька днів, і ось одного дня, після вечері, коли інші вампіри розбрелися по печері, займаючись своїми таємничими справами, Ельза підійшла до Кера. Вона сіла поруч з ним біля вогнища, її рухи були плавними і безшумними, наче у кішки, що підкрадається до своєї здобичі. Вона дивилася на нього своїми великими блакитними очима, і Кер відчув, як його серце починає битися частіше, наче пташка, що б'ється в клітці.

 — Ти не такий, як інші люди, - сказала вона тихо, і її голос був наче ніжний шепіт вітру, що ледь чутно колише листя дерев. - Я відчуваю це, - додала вона, і її голос став ще тихішим, наче вона боялася, що їх хтось почує.

Кер зніяковів. Він не знав, що відповісти. Він не хотів розкривати свою таємницю, таємницю свого безсмертя, таємницю свого дару, але він також не хотів брехати Ельзі, до якої він відчув дивну симпатію, якусь незрозумілу близькість, наче вони знали один одного вже багато років, наче їхні душі були пов'язані незримою ниткою.

 — Що ти маєш на увазі? - спитав він, намагаючись зберегти спокій в голосі, хоча його серце билося все швидше, а в голові роїлися думки, наче бджоли в вулику.

 — Ти маєш силу, - сказала Ельза, і її очі засяяли незвичним світлом, наче дві зірки запалилися в них, освітлюючи її бліде обличчя. - Незвичайну силу, - повторила вона, і її голос став більш твердим, наче вона переконувала його в чомусь. - Я відчуваю її в тобі. Вона пульсує в твоїй крові, вона випромінює з твого тіла, наче тепло від вогнища, - додала вона, і її рука не усвідомлено потягнулася до його руки, наче вона хотіла відчути цю силу, цю енергію, що виходила від нього.

Кер здивувався. Звідки вона знає? Він не використовував свій дар у присутності вампірів, він старанно приховував його від багатьох, боявся, що його таємниця буде розкрита, що його здатність зцілювати стане відома іншим. Він намагався тримати його в таємниці, боявся, що вони можуть його забрати або використати проти нього, змусити його служити їм, лікувати їхні рани, підтримувати їхнє життя ціною власного життя, власної свободи. Адже вампіри, як він чув, були хитрими та підступними істотами, що не гребували нічим, щоб досягти своєї мети, що могли обманом і насильством змусити його підкоритися їхній волі.