Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Кер застиг на порозі печери, його серце забилося частіше, наче барабан шамана під час ритуального танцю, а по спині пробігли мурашки, ніби сотні комах заповзли під його шкіру. Він відчув жах, який ніколи раніше не відчував, жах, що пронизував його до кісток, що скував його тіло, наче холодні кам'яні кайдани, що затуманив його розум, наче густий туман заволік його свідомість. Це був жах перед невідомим, перед чимось давнім і зловісним, що перебувало поза межами його розуміння, щось, що не піддавалося логіці та досвіду, щось, що суперечило всім законам природи, всім історіям, розказаним старійшинами племені. Він хотів втекти, бігти без оглядки, поки ноги несуть, повернутися назад, забути про цю печеру і її мешканців, наче це був лише страшний сон, лише вигадка його уяви. Але щось тримало його на місці, якась незрозуміла сила, наче невидима рука охопила його за горло, не дозволяла йому рушити з місця. Він був паралізований страхом, його ноги наче вкоренилися в землю, а руки безвольно звисали вздовж тіла, ніби втративши всю силу.

Вампіри помітили його. Їхні голови повільно повернулися в його бік, а рухи були синхронними, наче вони були одним цілим, наче ними керувала єдина свідомість, єдиний розум, єдина воля. Їхні погляди були холодними та пронизливими, наче леза обсидіанових ножів, що проникають в саму душу, розрізаючи її на частини, заглядаючи в найпотаємніші куточки його свідомості, читаючи його страхи та бажання. Кер відчув, як його кров стигне в жилах, а тіло охоплює параліч. Він не міг поворухнутися, не міг говорити, не міг навіть дихати, його легені наче скував лід. Він був безпорадний перед цими істотами, перед їхньою силою, перед їхньою таємницею, перед їхньою жахливою природою.

— Хто ти? - запитав один з вампірів голосом, що нагадував шелест вітру в гірських ущелинах, голосом, сповненим холоду та байдужості, наче він говорив не з живою людиною, а з безтілесною тiнню. Його голос був низьким та хрипким, наче він не говорив вже багато років, наче його голосові зв'язки втратили свою еластичність від старості, від вічного життя в темряві.

Кер з зусиллям проковтнув клубок у горлі, відчуваючи, як його слина стала в'язкою, наче смола, а язик ледь ворочається в роті. Він намагався перебороти страх, що скував його тіло, наче невидимі пути, що обплутали його руки та ноги, стискаючи його в своїх холодних обіймах. Він не знав, чого очікувати від цих істот, про яких ходили страшні чутки, істот, що жили в темряві, харчувалися кров'ю, не знали смерті, істот, що були наче примарами з іншого світу.

 — Я мандрівник, - відповів він, і його голос прозвучав слабко та невпевнено, наче шепіт вітру в траві, що ледь колише тонкі стеблинки. - Я шукаю притулку від негоди, - продовжив він, намагаючись говорити більш впевнено, хоча його голос все одно здригався, зраджуючи його страх. - Я заблукав у горах і не знаю, як повернутися додому. Допоможіть мені, благаю вас.

Вампіри перезирнулися, їхні очі блиснули в півтемряві, наче вогники, що загорілися в глибині печери, наче відблиски полум'я в їхніх червоних зіницях. Вони не звикли до гостей, до того, що хтось наважується порушувати їхній спокій, вторгатися в їхній світ. Їхнє плем'я жило відокремлено від інших людей, ховалось в тіні, серед скель та печер, уникало контактів зі зовнішнім світом, зі світом сонця та життя. Вони були наче примари, що існують лише вночі, що бояться денного світла, що ховаються від нього в темних глибинах землі, наче кроти.

 — Заходь, - сказав інший вампір, що сидів навпроти першого, і його голос був трохи м'якшим, ніж у першого, в ньому чулися нотки цікавості, наче він ніколи раніше не чув людської мови, наче його зацікавила ця несподівана зустріч. - Ми не відмовимо тобі в гостинності, - продовжив він, і його голос пролунав в печері, наче ехо, відбиваючись від кам'яних стін. - В таку негоду навіть ворог може розраховувати на дах над головою та тепле вогнище, - додав він, і в його голосі з'явилися нотки іронії, наче він натякав на те, що Кер не знає, куди потрапив, не знає, хто його оточує.

Кер вагався ще мить, борючись зі страхом, що скував його тіло, наче невидимі ланцюги, але потім, зробивши над собою зусилля, наче піднімаючи важкий камінь з грудей, зробив крок вперед, переступаючи поріг печери. Він відчув, як його тіло охоплює холод, пронизливий і вологий, наче він опинився в могилі, серед мертвих, де повітря просякнуте запахом тліну та розпаду. Він відчув на собі їхні пильні погляди, важкі та холодні, наче дотики льоду, що слідкували за кожним його рухом, наче він був здобиччю, що потрапила в пастку, наче миша, що забігла в нору змії. Він йшов повільно, обережно, намагаючись не робити різких рухів, не привертати до себе зайвої уваги, наче боявся сполохати хижих звірів, що причаїлися в темряві. Він підійшов до вогнища, що горіло в центрі печери, його полум'я кидало химерні тіні на стіни, створюючи ілюзію руху, наче самі стіни спостерігали за ним, і сів на землю, підібгавши під себе ноги, намагаючись зайняти якнайменше місця, злитися з тінню, стати непомітним. Він намагався не дивитися їм в очі, боявся побачити в них свою чергову смерть, свій кінець, боявся прочитати в них свій вирок.

 — Як тебе звати? - спитала молода вампірша, що сиділа навпроти Кера, і її голос пролунав в тиші печери, наче крапля води, що впала в глибокий колодязь. Вона була наймолодшою серед них, судячи з її ніжного обличчя, що ще не втратило слідів людської краси, з її гладкої шкіри, на якій ще не проступили жахливі риси вампірів, та великих блакитних очей, що дивилися на нього з цікавістю, наче вона бачила перед собою не людину, а незвичну істоту, що прийшла з іншого світу. Її довге чорне волосся, наче воронове крило, спадало на плечі, обрамляючи бліде обличчя, наче рамка картину.

 — Кер, - відповів він, і його голос ледь не зірвався, але він встиг взяти себе в руки. Він намагався не зустрічатися з її поглядом, боявся побачити в ньому щось жахливе, щось, що нагадає йому про його власну смерть та прокляття, про смерть його племені. Він все ще відчував страх і незручність в цій печері, серед цих дивних істот, що були схожі на людей, але водночас були зовсім іншими, чужими, небезпечними. Він не знав, як себе з ними поводити, що говорити, чого очікувати.