Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Вікторія зрозуміє. Це стародавня мова заклиначів із нашого світу.

— Бабусю, що такого трапилося в Ірландії, що ти їдеш?

Серафима, зітхнувши, присіла поряд із Мірою й промовила:

— В Ірландії знайшли домівку тисячі андервудців. Вони пішли за мною та твоєю матір’ю, коли чорна магія Корнелії захопила наш світ. За двадцять років вони не лише не втратили зв’язок із магією, але й побудували поселення Кеймарт та навчають дітей, які народилися в цьому світі магії. Ти, Мирославо, і Вікторія не лише моя родина, вони також.

Міра, зітхнувши, кивнула.

— Пробач за емоції.

Серафима, всміхнувшись, обійняла онуку й поцілувала її у верхівку.

— Йди до матері й допоможи їй. Зілля, яке ми приготували, залікує їй рану. І пам’ятай, разом ви сильніші. 

— А немає зілля від душевної хвороби? — прошепотіла Міра.

— На жаль, навіть ми тут безсилі, Мирославо.

Дівчина подумала про Дем’яна й опустила голову.

«Як він там? Так, стоп, зараз не час думати про нього. Вгамуйся!» — подумки насварила себе.

Якою б не була образа на нього, утім, Мирослава піймала себе на думці, що все одно хвилюється за Дем’яна. Ось так буває, коли почуття закоханості борються з душевною образою.