Читати книгу - "Невдячна іграшка"

Хотілось би розуміти про що він і чому такий наполегливий. Я ж уже йому пояснила, що ускладнювати собі життя не збираюся. Ми з Віталієм направляємося до виходу, а за мить вже зникаємо в кабіні прозорого новомодного ліфта між поверхами, а Стас все ще стоїть в пройомі дверей своєї квартири, спостерігає за нами. Дивний такий… 

На касі в бутику у мене з Віталіком знову виникла суперечка. Він наполегливо намагається оплатити мою покупку, однак цього разу мені таки вдається переконати його, що в цьому немає потреби, і я оплачую карткою Станіслава. Думаю, що він буде задоволений звітом про рух коштів. Я постаралася. Купила аж п’ять купальників, брендових, різних, два з яких з нової колекції, ще без знижок, відповідне парео та шльопки до кожного, два пляжні рушники, три капелюхи, панамку, відкриту кепку, пляжну косметику. Стою з чеком в руках і офігіваю від суми. Хотілось би в той момент побачити задоволену мармизу Стаса. Усвідомлюю, що його така сума не вразить, для нього це копійки, не варті уваги, але те, що я таки дослухалася до його прохання, його точно потішить. Подивимось, що  скаже, а може взагалі упустить цей момент.

Віталік окликає мене:

– Валю, йдемо? – і я виринаю з задуми, посміхаючись йому, кажу:

– Так!  

Віталій швиденько підхоплює мої пакети, подає мені вільну руку, переплітаючи наші пальці в замку, і ми прямуємо до авто. Цього разу я вже не влаштовувала йому дефіле, вибирала сама, а Віталік з ввічливості не наполягав. Толерантний!  

Дорогою ми здебільшого мовчимо. Віталій вальяжно розкинув своє шикарне тіло у водійському кріслі. Вправно кермує, підспівуючи знайому пісню, що ллється з програвача. У нього чудовий слух та гарний голос, хоч, з його слів, він цьому мистецтву не вчився. Був тільки шкільний хор і то недовго. Віталік захопився карате. Я теж співаю, однак дещо стишено, бо мої три октави трохи занадто потужно звучатимуть в салоні авто. Паралельно оглядаю знайомі картинки, що проносяться за вікном. Виїзд з міста, об'їзна дорога мені добре знайома. Прозріваю: це ж дорога до мого дому. Набридливі зелені пейзажі б'ють мені прямо в очі. Сльоза покотилась по моїй щоці. Знову згадую всі ці події. Я в паніці:

– Віталію, а куди ти мене везеш?