Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Я так бачу, що урок ввічливості ви сьогодні таки провалили, – окидаю обох грізним поглядом. Ну скільки можна! Не розумію що вони не поділили. У них такі різні уподобання, хобі, професії… Де вони могли в житті перетнутися? Однак, більш ніж впевнена, що їх ще щось пов'язує, окрім мене, і в цьому криється та їх колючість та дивне якесь протистояння. Треба буде якось делікатно випитати у Віталіка, бо у Станіслава – не смію.

– Валю, не зважай, тебе це аж ніяк не стосується та ніколи не вплине на тебе, – запевняє мене Маєвський. – Нічого серйозного. Просто терпіти не можу оту юнацьку задерикуватість, а Віталій ніяк не подорослішає.

Спостерігаю за реакцією Віталія. Він мовчить, не реагує, поводиться так, наче мова взагалі не про нього і його це геть не стосується, тільки каже:

– Валентинко, я тут подумав… Знаєш, там сьогодні така шикарна погода, а у нас на дачі басейн…

Розумію, що він хоче перевести розмову геть в інше річище. Боюся, Стасе, що Віталік таки подорослішав, а в тому протистоянні між вами чомусь саме твоя рана ніяк не загоїться, й твоя образа ще так яскраво проглядається. Обов'язково маю дізнатися, що це. По-іншому я вас ніколи не зрозумію...  А зараз ведуся на хитрість Віталія: 

– Басейн, це дуже класно. Люблю поплавати та при кожній нагоді роблю це з превеликим задоволенням, але боюся, що сьогодні нічого не вийде.

– Чому? – Віталік зводить на мене здивовані очі. 

– Просто у мене немає купальника. Коли тікала з дому, було геть не до нього, а того разу, на шопінгу, ми з тобою навіть не заходили в ті бутики, де вони продаються. А ти що подумав? – хитрувато прижмурююсь. Ох, мужики, моментами так дивуєте!

– Валентинко, та хіба то проблема? Зараз заїдемо і купимо, – каже Віталій рівним, спокійним голосом, як ні в чому не бувало. – У тебе шикарна фігура, підбирати довго не треба, тобі пасуватиме будь-який фасон.

– Добре, погоджуюсь. А й справді, бо коли мені ще цього літа випаде така нагода поплавати, літо закінчується, – розмірковую вголос. – Треба скористатись моментом.

Бачу, що Віталіка відверто потішила моя згода. Йому явно подобається влаштовувати для мене приємні моменти. А Стас зависає в задумі на якусь мить і видає: 

– Валю, не сумуй, на світових курортах вже скоро розпочинається оксамитовий сезон, і триватиме майже до половини осені, який точно тебе потішить, – бачу, що Станіслав такий задоволений собою. Явно, отак на ходу, вже щось придумав, той нестерпний милий Стас Маєвський, у відповідь на сьогоднішню пропозицію Віталіка. Цікаво, як він планує це реалізувати: відправить мене кудись відпочивати саму чи під приводом цілодобової охорони, викличеться поїхати  зі мною? Блін, геть забула про Меланію Грабовську. Вона точно чогось подібного не допустить, та і Стас навряд чи захоче панькатися зі мною ще й на відпочинку. Стою та загадково посміхаюся, як ідіотка, уявляючи, як я їду з ними у весільну подорож. Сама себе розсмішила, фантазерка! А хлопці тільки й зацікавлено переглядаються в подиві, геть забувши про свою нещодавню суперечку. Явно маю неабиякий талант розряджати обстановку дивним чином, приколістка.

– А я й не сумую. Сьогодні відірвуся в басейні за все літо, а курорти, я думаю, ще будуть мати місце у моєму житті… трохи згодом, – кажу це і ніяк не можу розгадати задум Станіслава. Навіщо він це озвучив. То  звичайне бажання подразнити Віталіка, потішити мене примарною, ілюзорною надією, чи він справді з якогось переляку хоче подарувати мені відпочинок на морі ще цього сезону вже, як мій піклувальник, аби я оцінила його старання, а органи опіки поставили йому пташку…

Ну, що ж, подивимось, куди ця історія нас заведе. А зараз вирішую не витрачати дорогоцінного часу, треба їхати, але Стас знову порушує мої плани:

– Валю, можна тебе на хвилинку? Це не займе багато часу…

Підходжу ближче. Станіслав бере мене за руку і тягне до зали з каміном, кидаючи Віталію:

– Я не затримаю Валентину надовго, просто є один момент і це важливо.

– Добре, я зачекаю тут, але ж недовго. На нас чекають мої батьки, не хочеться бути непунктуальним, – Віталік нервово крутить ключі від машини на пальці. Розумію, що йому відверто не подобається все це. І причина не тільки в тому, що ми явно гаємо час  на якісь неважливі дрібниці тоді, коли нас чекають.

Нарешті ми наодинці зі Станіславом. 

– Ну і що ти хотів? – дивлюся на Стаса і не можу вгадати причину такого його імпульсивного вчинку.

– Валю, перепрошую, що затримую, але це важливо. Я ще вчора хотів запитати, однак якось не вийшло, забулося за розмовами. Хочу почути правду. Не бреши мені, будь ласка. Ти чому не скористалась моєю карткою на шопінгу? Я ж тобі все популярно пояснив, просив. Чому ти така уперта? – Стас такий наполегливий, навіть строгий. А мені так хочеться донести до його розуму свою незручність перед ним, але не знаю, чи вдасться.