read-books.club » Наука, Освіта » Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi" автора Валерій Федорович Солдатенко. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 133
Перейти на сторінку:
1921 р. Відповідні документи не збереглися. Але відомо, що його заяви про вступ до КП(б)У в травні 1922 р. тричі розглядали партійні органи України. 5 травня Юхим Григорович звернувся із заявою до бюро Донецького губкому КП(б)У Оскільки при цьому не було подано достатньої кількості належним чином оформлених рекомендацій, розгляд заяви було відкладено. Тоді Ю. Медведев звернувся із заявою до Політбюро ЦК КП(б)У В заяві йшлося про відновлення членства в партії. 15 травня ця заява була розглянута на засіданні наявних у Харкові членів ЦК КП(б)У, серед яких були два члени Політбюро ЦК – Г. Петровський і С. Косіор та кандидат у члени Політбюро Д. Лебідь. Засідання ухвалило: «Прийняти (до лав КП(б)У – В. С.) на загальних підставах відповідно до встановленого XI з'їздом порядку». Ю. Медведев не погодився з цим рішенням і подав заяву травневому (1922 р.) Пленуму ЦК КП(б)У Пленум підтвердив постанову засідання ЦК КП(б)У Поки що не виявлені документальні дані щодо того, чи мала справа про партійність Ю. Медведева якесь продовження. Відомо тільки те, що він надалі залишався безпартійним.

На початку 1920-х років Ю. Медведев відійшов від політичної діяльності. Йому не відмовляли в політичній довірі. Мешкаючи в Харкові, який до 1934 р. був столицею Радянської України, він обіймав різні господарські посади – у Південно-рудному тресті, на паровозобудівному заводі, на будівництві Чугуївської електростанції. Але час від часу давалася взнаки хвороба. У зв'язку з цим і з огляду на революційні заслуги Ю. Медведева уряд УСРР у 1935 р. призначив йому персональну пенсію республіканського значення.

Репресії 1930-х років не обминули Юхима Григоровича. 28 січня 1938 р. він був заарештований і безпідставно звинувачений «в участі у контрреволюційній військово-терористичній організації й здійсненні антирадянської діяльності». Особлива трійка УНКВС по Харківській області 11 травня того ж року засудила Ю. Медведева і трьох інших «співучасників» міфічної організації до розстрілу. За тодішньою «практикою» смертний вирок виконувався негайно.

22 листопада 1957 р. Харківський обласний суд реабілітував Ю. Медведева, скасувавши постанову особливої трійки за недоведеністю пред'явленого йому звинувачення. При цьому прокурор вимагав повної реабілітації Ю. Медведева «за відсутністю складу злочину».

Література про Ю. Г. Медведева

Варгатюк П. Л. Юхим Григорович Медведев: Біографічний етюд. // Про минуле заради майбутнього. – К., 1989.

Варгатюк П. Л. Перший Голова Президії ЦВК Рад України: сторінки біографії // Український історичний журнал. – 1989. – № 8.

Васильев В. Ю. Медведев Юхим Григорович // Енциклопедія історії України. – Т. 6. – К., 2009.

«Народний секретар внутрішніх справ буде об'єднувати роботу Народного Секретаріату»

(Євгенія Богданівна Бош)

Відома партійна і державна діячка, професійна революціонерка народилася 11(23) серпня 1879 р. в м. Очаків Херсонської губернії.

Походила вона з сім'ї німця-колоніста Готліба (Богдана) Майша, що, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і молдавської дворянки Марії Круссер. Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. Там же одружилася з власником невеликої каретної майстерні Петром Бошем. В кінці 1990-х pp. познайомилась із соціал-демократами, долучилася до революційної роботи. В 1901 р. вступила до Російської соціал-демократичної робітничої партії. Після II з'їзду РСДРП (1903 p.) визначилась як більшовик.

Виховуючи двох дочок, Є. Бош надавала великої уваги марксистській самоосвіті. На початку 1907 р. вона розлучилася з чоловіком і поселилася на київській квартирі матері. Встановила контакт з місцевими більшовиками, разом з молодшою сестрою О. Розмирович вела підпільну революційну діяльність. В лютому 1911 р. Є. Бош стала секретарем Київського комітету РСДРП, зав'язала листування з В. Леніним і Н. Крупською, сприяла підготовці принципово важливої для долі партії VI (Празької) конференції РСДРП. Лідер більшовиків В. Ленін вважав Київську організацію «однією з найсильніших тогочасних організацій».

У квітні 1912 р. Є. Бош було заарештовано (кілька трусів до цього не давали жандармам достатніх доказів про її причетність до революційної діяльності). За рік попереднього слідства в Катеринбурзькій в'язниці (жандарми помилково розшифрували слово «Екатер» в листі Н. Крупської до Є. Бош як Єкатеринбург, а не Катеринослав) здоров'я революціонерки, що до цього страждала хворобами серця і легень, значно погіршилось. Тяжко хвору на сухоти Є. Бош Київська судова палата (керівника Київського комітету більшовиків в Україну було повернуто етапом) засудила до позбавлення громадянських прав і довічного заслання до Сибіру.

Однак у віддаленій Качугській волості Верхоленського повіту Іркутської губернії, куди прибула Є. Бош на виконання вироку, вона затрималась недовго. Разом з іншим керівником київських більшовиків Г. П'ятаковим, що проходив по одній справі з Є. Бош, революціонерка втекла через Владивосток до Японії, а потім переїхала до США і врешті-решт – до Швейцарії. На Бернській конференції закордонних секцій РСДРП Є. Бош і Г. П'ятаков стали в опозицію до В. Леніна, вступили до так званої Божійської групи (за назвою передмістя Лозанни – Божі), до якої входили М. Бухарін, М. Криленко, О. Розмирович). Після загострення незгод у керівництві ЦК РСДРП (головним чином, в оцінці національного питання, ступеня економічного розвитку капіталізму) Є. Бош і Г. П'ятаков переїхали до Стокгольма, а потім до Христианії (Осло).

Повернувшись у перші ж дні після повалення самодержавства до Росії, Є. Бош і Г. П'ятаков доклали значних зусиль, щоб організувати опозицію ленінському курсу на соціалістичну революцію спочатку в Петрограді, а потім у Києві. Однак після VII (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП(б) (Є. Бош була її делегатом) вона перейшла на ленінські позиції, принципово їх відстоювала. Була обрана головою окружного, потім секретарем обласного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю. Як делегат брала участь у роботі VI з'їзду більшовицької партії.

На той час крайніх меж досяг конфлікт з Г. П'ятаковим, секретарем Київського комітету РСДРП(б). Ідейні суперечки привели навіть до розриву подружніх зв'язків (до цього вони перебували в громадянському шлюбі). В жовтневі дні 1917 р. Є. Бош перебувала у Вінниці, була одним з керівників збройного повстання проти військ Тимчасового уряду. Брала діяльну участь у підготовці обласного (крайового) з'їзду РСДРП(б) в Києві (3—5 грудня 1917 p.), який прагнув створити всеукраїнську організацію більшовиків – РСДРП(б) – Соціал-демократію України, увійшла до складу обраного з'їздом Головного комітету РСДРП(б) – Соціал-демократії України.

Є. Бош стала однією з ключових фігур проведення Всеукраїнського з'їзду Рад, проголошення України радянською республікою, формування і налагодження функціонування органів державної влади УСРР За її ініціативою делегати-більшовики і представники лівих течій ряду інших партій залишили з'їзд Рад у Києві, на який прибула велика кількість прибічників Центральної Ради, переїхали до Харкова, об'єднались там із делегатами III Донецько-Криворізького обласного з'їзду Рад і провели 11—12 грудня І

1 ... 33 34 35 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"