Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

 — Брати, - розпочав Громовержець, і його голос лунав в печері, наче гуркіт далекого грому, відлунюючи від кам'яних стін, - плем'я Рибалок благає нас про допомогу, - продовжив він, і його голос був сповнений тривоги та співчуття. - Люди-вовки напали на них, знищили їхнє поселення, вбили багатьох воїнів, жінок та дітей, - розповідав він, і його слова малювали в їхній уяві картини жахливої трагедії. - Чи повинні ми втручатися? - запитав він, і його голос був сповнений сумніву, - чи варто ризикувати життям наших мисливців заради іншого племені? - закінчив він, і його питання зависло в повітрі, наче меч, підвішений на волоску.

Старійшини заговорили всі разом, їхні голоси зливалися в гучний гомін, що наповнював печеру, наче різнобарвний вітер, що гуляє в кронах дерев, приносячи з собою різні звуки та запахи, їхні думки та ідеї зіштовхувалися, наче хвилі в морі. Одні казали, що треба допомогти Рибалкам, бо вони брати по крові, і не можна залишати їх у біді, що треба відправити до них воїнів, щоб вони захистили їх від перевертнів, щоб вони допомогли їм відновити своє поселення, що це їхній обов'язок перед богами та перед собою. Вони нагадували про давній закон взаємодопомоги між племенами, про те, що колись і Зубри потребували допомоги, коли на них напали голодні ведмеді, і Рибалки не відмовили їм, прийшли до них на допомогу зі своїми списами та луками, ризикуючи своїм життям заради них. Інші застерігали від небезпеки, нагадуючи про силу зграї перевертнів, про їхню хижість та безжалісність, про ризик втратити власних воїнів в нерівній битві, битві, в якій вони можуть загинути, залишивши свої сім'ї та своє плем'я без захисту. Вони казали, що Зубри і так втратили багато мисливців в останні роки, через хвороби, неврожаї, напади диких звірів, що їм треба берегти свої сили для захисту власного племені, для полювання, для захисту жінок і дітей, що вони не можуть дозволити собі втратити ще більше воїнів. Дехто пропонував надати Рибалкам притулок, дати їм їжу та дах над головою, але не втручатися в їхню війну з людьми-вовками, дати їм можливість самим впоратися зі своїми проблемами. Вони казали, що це не їхня війна, що вони не повинні ризикувати своїм життям за чужих людей, що вони повинні дбати про себе та своїх близьких, що це їхній першочерговий обов'язок.

Громовержець слухав їх уважно, не перебиваючи, його обличчя було незворушне, наче висічене з каменю, його погляд був спрямований в глибину вогнища, де полум'я танцювало та кидало химерні тіні на стіни печери. Він розумів важливість цього рішення, від якого залежала доля двох племен - і Зубрів, і Рибалок, рішення, що могло принести їм або перемогу, або поразку, або життя, або смерть. Він зважував всі аргументи, аналізував можливі наслідки, думав про безпеку свого племені, про своїх воїнів, про жінок і дітей, що чекали на них в поселенні, що покладалися на їхню силу та мудрість. Нарешті, коли гомін стих, а в печері запанувала тиша, він підняв руку, закликаючи до тиші, його рука була великою та сильною, наче лапа ведмедя. Всі погляди звернулися до нього, чекаючи на його рішення, рішення, що визначить їхню долю.

 — Я вирішив, - сказав він твердо, і його голос пролунав в печері, наче удар грому, розсікаючи тишу та сумніви, його слова були наче закон, що не підлягає обговоренню. - Ми допоможемо Рибалкам, - продовжив він, і його голос був сповнений рішучості та впевненості, - ми не можемо залишити їх у біді, не можемо відвернутися від тих, хто простягає до нас руку, хто благає про допомогу, - говорив він, і його слова були сповнені співчуття та благородства. - Ми - брати по крові, ми - діти однієї землі, ми - одне плем'я, і ми повинні захищати один одного, - продовжив він, і його слова лунали в серцях старійшин, пробуджуючи в них почуття єдності та братерства. - Боги не простять нам, якщо ми відвернемося від тих, хто потребує нашої допомоги, якщо ми залишимо їх напризволяще, - сказав він, і його слова були сповнені віри та відданості своїм богам. - Ми - Зубри, ми сильні та сміливі, і ми не боїмося людей-вовків! - закінчив він, і його слова пролунали в печері, наче бойовий клич.

Кер, що сидів поруч зі старійшинами, зрадів цьому рішенню, його серце наповнилося надією та вдячністю. Він теж хотів допомогти Рибалкам, хотів полегшити їхні страждання, хотів врятувати їх від смерті, від жахливого кінця. Він знав, що його дар зцілення може врятувати багато життів, полегшити страждання поранених, дати їм шанс на нове життя, на нове щастя. Він відчув приплив енергії та бажання діяти, бажання допомогти, бажання бути корисним, бажання виконати своє призначення. Він був готовий рушити в похід разом з воїнами Зубрів, щоб захистити плем'я Рибалок від вовчої загрози, щоб стати їхнім захисником, їхнім спасителем. Він знав, що це буде небезпечно, що він може загинути в цій битві(хоч він і переродиться, помирати неприємно і боляче), що перевертні можуть розірвати його на шматки, як вони розірвали багатьох Рибалок, але він не боявся. Він знав, що повинен допомогти цим людям, що він повинен використати свій дар для добра, що він повинен виконати своє призначення, яке дала йому Гея, богиня-мати Землі.

Наступного ранку, ще до сходу сонця, коли небо лише починало сіріти на сході, а зірки ще мерехтіли в темряві, наче діаманти, розсипані по чорному оксамиту, Зубри та Кер рушили в похід, їхні серця були сповнені рішучості та надії. Громовержець очолював загін з тридцяти найкращих воїнів племені, відібраних за їхню силу, спритність та мужність, воїнів, що були гордістю свого племені, їхні тіла були сильними та витривалими, їхні руки вміли володіти зброєю, їхні очі бачили в темряві. Вони були озброєні списами з гострими кременевими наконечниками, важкими дубинами, що могли звалити з ніг ведмедя, та луками зі стрілами, що летіли в ціль з неймовірною швидкістю та точністю, їхні списи та стріли були готові захистити їх від будь-якої небезпеки. Кер йшов поруч з ними, відчуваючи важливість своєї місії, відчуваючи відповідальність за життя тих, кого вони йшли захищати, його серце билося в унісон з їхніми серцями, його душа прагнула допомогти тим, хто потребував його допомоги. Він знав, що його дар може врятувати багато життів, і він був готовий використати його на повну силу, щоб зцілити їхні рани, щоб дати їм надію, щоб повернути їм радість життя.