Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Дем’ян, засміявшись, промовив:

— Не вередуй, маленька. Ще попереду ніч.

Мирослава, вдихнувши на повні груди повітря, зупинилася. Піднявшись навшпиньки, легко вкусила його за вухо й, розвернувшись, швиденько побігла. Дем, широко всміхнувшись, захитав головою. Наздогнавши її на східцях, схопив на руки й обійняв. Вона зойкнула й обхопила руками його шию.

— Ну все, принцесо, ти попала.

Мирослава, поглянувши на Дем’яна, засміялась. Відчувши, як щоки червоніють, а серце зі скаженим ритмом стукає в грудях, схилила голову йому на плече. Дем’ян, зійшовши зі сходинок, оглянувся й побачив чоловіка на мосту, який пильно стежив за ними. Міра, піднявши голову, також помітила чоловіка, який дивився на них. По тілу пройшовся озноб, і вона здригнулася.

— Все нормально? — відчуваючи її тремтіння, запитав Дем.

— Так, — кивнула й, ховаючи очі, зітхнула.

Дійшовши до машини, Дем’ян поставив Міру на ноги й промовив:

— Я у твоєму розпорядженні. І пішохідний міст мене не злякав. Готовий мандрувати містом далі, — підморгнув. — Утім, спершу потрібно заїхати в якусь затишну кав’ярню.

Мирослава, засміявшись, закусила нижню губу. Кивнувши, сіла в автівку.

Тим часом чоловік, стоячи на мосту й спостерігаючи за від’їздом Дем’яна й Мирослави, стиснув кулаки.

— Продовжуй далі за ними стежити! — почув хриплий голос у своїй голові. — Пам’ятай, мисливцю, що ти робиш добро й очищаєш цей світ від відьомських чар.

— Як накажете, володарю, — пробурмотів.