Читати книгу - "Це не моя справа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він одразу ж підняв слухавку.
— Це Гармас, — сказав я. — Чи не можете ви негайно зв’язатися з Литтлджонсом і попередити його, що в Лейкем поїхав один чоловік?
Меррівезер сказав, що так і зробить. В голосі його чулося здивування. Він попросив описати того чоловіка, і я дав йому детальний опис Джуліуса Коула.
— Ймовірно, він приїде на авто «стандард-14», — повідомив я і назвав номер машини. — Скажіть Литтлджонсу, щоб не випускав його з поля зору, навіть якщо для цього доведеться припинити спостереження за місіс Брембі. Коул дуже важливий. Гадаю, він зрештою зупиниться у місіс Брембі. То ви передасте йому це просто зараз?
Меррівезер пообіцяв зателефонувати Литтджонсові негайно і поклав слухавку.
Крістал із широко розплющеними очима прислухалася до розмови.
— Знаєш, мене так збуджує твій голос, коли ти ведеш ділові розмови! Це все одно, що зніматися у фільмі разом із Гамфрі Богартом[20].
— А ти пам’ятаєш, що Богарт зробив із Беколл?[21]
— Пам’ятаю, що то було щось не дуже ввічливе, — відповіла вона, поквапно відсахнувшись.
Я схопив її в обійми, зробив те, що Богарт робив із Беколл, і поцікавився, чи їй це сподобалося.
— Щось я не розібрала до пуття, — озвалася Крістал, зітхнувши. — Повтори, будь ласка!
Раптом мені дещо спало на думку.
— Скажи-но мені, сонечко, чи не зустрічала ти в клубі чоловіка на ім’я Джейкобі?
Вона заперечно хитнула головою.
— Це той, якого вбили? Ні, я його не знала, але знайома з його дружиною, Сельмою. Вона була однією з танцюристок у клубі до того, як вийшла за нього заміж. Вона була дуже мила і страшенно закохана у свого Джорджа. Я не бачила її відтоді, як Джейкобі вбили. Навіть не знаю, де вона живе. Я хотіла було з нею зустрітися, бо знала, що вона дуже засмутиться через смерть чоловіка, хоча загалом, наскільки я розумію, це була не така вже й велика втрата.
— Сельма Джейкобі, — замислено повторив я. — Можливо, вона також — частинка цієї головоломки.
Крістал іще міцніше обійняла мене за шию.
— Чи не могли б ми забути про це на якийсь час? — благально промовила вона. — Невже тобі геть до мене байдуже? Усе, що тебе цікавить, це жахливі головоломки!
— Не весь час, — заперечив я.
— Чи не могли б ми трохи розважитись просто зараз? — спитала вона, притискаючи свої губи до моїх.
І ми розважилися.
Розділ XIV
Вони вже чекали на мене, коли я вийшов з помешкання Крістал. Гадаю, я сам винен. Мені слід було бути більш пильним після погрози Бредлі, але кілька бурхливих годин, котрі я провів у товаристві Крістал, геть розслабили мене, тож я вийшов у темряву вулиці, навіть не підозрюючи, що там на мене чекає.
Усе сталося так швидко, що я лише встиг приглушено скрикнути, коли щось важке гепнуло мені на голову. В очах потемніло. Я прийшов до тями вже на підлозі машини, що швидко мчала у невідомому напрямку, голова та плечі мої були прикриті якимось смердючим килимком, а чиїсь важкі ноги притискали мені груди. Голова розколювалася, до того ж я ризикував задихнутися під килимком. Лежав нерухомо, намагаючись згадати, що зі мною трапилося. Я здогадався, що це так Бредлі вирішив провчити мене за те, що я пхаю носа не в свої справи. Ця здогадка не надихнула мене, і я почав міркувати, куди мене везуть і чи не переріжуть мені кінець кінцем горлянку. Я обережно порухав руками. Вони вільні — так само, як і ноги. Можливо, той, хто вперіщив мені по голові, недооцінив міцність мого черепа. Ноги наді мною на мить піднялися, потому знову міцно притисли мені груди.
— Лежить спокійно, еге ж? — сказав голос.
— Сподіваюсь, ти влупив його не надто сильно, Джо, — озвався інший голос.
— Яке там, — відповів Джо, — я лише поплескав його злегка кулаком по голові. От зараз шарпну його кілька разів за вуха — і він буде в порядку.
Я скривився. Моменти, коли мене тягають за вуха, не належать до моїх улюблених розваг.
— Ми мали би вже приїхати, — провадив далі другий голос. — Агов, Берте, ще далеко?
— Ми майже на місці, — відповів перший голос. — У вас все в порядку?
— Угу, все гаразд, — озвався Джо.
Авто сповільнило рух, пострибало трохи ґрунтовою дорогою і врешті зупинилося.
— Гарненька спокійна місцина — і ніхто нам не заважатиме, — зауважив Берт.
Їх троє, подумав я. Ну що ж — троє краще, ніж четверо. Я лежав нерухомо, чекаючи, що буде далі.
Черевики наступили на мене, дверцята авто відчинилися. Заскрипів гравій під важкими кроками.
— Витягай його, але вважай, щоб він тебе не надурив, — сказав Берт. — Послухай, Джо — займися-но краще ним. А ми з Тедом постоїмо на шухері — на випадок, якщо він викине якийсь фортель.
— Нехай би лише спробував, — відповів тип на ім’я Джо. — Тоді умить отримає своє: не люблю лупити людей просто так.
За ці слова я відчув легку симпатію до Джо.
Двоє інших розреготалися.
— Ото сміхота! — хмикнув Берт. — Я не такий перебірливий. Та й Тед також. Чи не так, Теде?
— Я просто мрію відгамселити того типа! — радісно озвався Тед. — За останні два тижні не мав жодної розминки.
Чиїсь руки схопили мене за ноги і виволокли з машини. Плечима я гепнувся об підніжку, але голову зміг уберегти. Лежав нерухомо, чекаючи, поки з мене нарешті знімуть той смердючий килимок.
— А ти впевнений, що не врізав йому занадто сильно? — перепитав Тед. — Щось він дуже вже спокійний.
— То ненадовго, друже, — озвався Джо. — Давай-но на нього поглянемо.
З мене стягнули шматину. Я відчув на обличчі прохолодний подих ночі. Обережно зиркнув крізь напівзаплющені повіки. Побачив три масивні фігури, що схилилися наді мною, зорі, темне небо угорі та дерева з кущами поруч. Вирішив, що ми десь на пустищі.
— Запали-но сірника, Теде! — гаркнув Джо, схилившись наді мною. — Треба на нього глянути.
Напруживши м’язи, я чекав.
Тьмяне полум’я сірника освітило крупні риси Джо з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це не моя справа», після закриття браузера.