Читати книгу - "Це не моя справа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тепер я уже був на ногах. Третій громило саме кинувся до мене. Його удар прийшовся мені в плече, змусивши розвернутися. Я відновив рівновагу і щосили влупив нападника ногою в ліве око. Не став чекати, що буде далі, а крутнувся і чимдуж побіг густою травою.
Пустище було пласке, мов тарілка, і, здається, простягалося на милі. Крім нечисленних кущів та поодиноких дерев тут не було жодного укриття: сховатися ніде. Скидалося на те, що мій єдиний шанс урятуватися — лише бігти, і то чимдуж. Розсікаючи плечима повітря, я мчав через траву, сподіваючись лише на те, що я в кращій фізичній формі, ніж ті троє.
За спиною в мене лунали люті вигуки та лайка, потому все стихло. Я біг доти, доки не почув звук двигуна, і озирнувся.
Нападники не мали наміру гнатися за мною, а вибрали легший шлях. Вони переслідували мене на авто.
Хоча трава на пустищі була доволі висока, по ній все ж можна було проїхати. Уже за кілька хвилин я зрозумів, що вони ось-ось наздоженуть мене. Сповільнив рух, але продовжував бігти — я не хотів захекатися, коли вони врешті порівняються зі мною, але й не готовий був вступити з ними врукопашну до того, як уповні відновлю дихання. Майбутнє моє було далеко не безхмарним. Можливо, вони мене і не вб’ють, але покалічать добряче. Я подумав про Бредлі — про те, як він чекатиме на звіт цих головорізів, і про те, що вони зі мною можуть зробити, — і подумки матюкався.
Машина була тепер лише за кілька ярдів від мене. Джо з Тедом стояли на підніжках, тримаючись за дверцята. Щойно авто порівнялось зі мною, вони сплигнули на землю і рушили до мене. Я ухилився від Джо і побіг у протилежному напрямку. Тед рвонув за мною. Я сповільнив рух, вичекав, поки він наблизиться, а тоді різко впав навколішки. Тед перечепився через мене і полетів головою в траву. Допоки до нас добіг Джо, я вже знову був на ногах, але цього разу Берт на машині зробив вправний маневр, і я опинився затиснутий між машиною та Джо. Я розвернувся і почекав на Джо, котрий, розмахуючи руками та матюкаючись, знову біг на мене. Я прослизнув у нього під рукою і сильно вдарив у ніс, від чого Джо аж заточився. Однак я не міг вічно ухилятися від ударів. Врешті-решт вони мене таки спіймають, і тоді я буду такий вимучений, що вони зможуть зробити зі мною все, що захочуть. За кілька ярдів від мене височіло дерево. Це все й вирішило. Я ухилився від Берта, котрий, шкутильгаючи, трюхикав до мене, підбіг до дерева і притулився до нього спиною.
Я мав достатньо часу, щоби роззирнутися довкола. Поблизу не було жодної будівлі. Не мелькали й вогні машин, що свідчило б про близькість автомобільного шосе. Місцина була не менш похмура й усамітнена, ніж гори Вельсу.
Троє бандитів розподілилися, рушили вперед і зупинилися переді мною.
Приглядаючись до них, я подумав, що навіть приречений на смерть гладіатор був щасливішою людиною. Я стиснув кулаки, щоб показати їм, що вони не візьмуть мене просто так, і став чекати.
Берт і Тед стали обабіч мене. Джо розмістився по центру.
— Ну, друзяко, — сказав, наближаючись, Джо, — маємо намір віддубасити тебе як слід, а тоді ти злиняєш з цієї країни, зрозумів? Якщо ж ти цього не зробиш, ми знову знайдемо тебе і наново віддубасимо. Тож лупитимемо тебе доти, доки ти звідси не звалиш, затямив?
— Зрозуміло, — озвавсь я, пильно придивляючись до них. — Але не ображайтеся на мене, хлопці, якщо я трохи вас покалічу. Зазвичай я не борюся з хлопцями слабшими за себе та не своєї вагової категорії. Це суперечить моїм принципам.
Джо мало не покотився зі сміху.
— Ну й комедія! — ледь видушив він. — Ми знаємо, як потурбуватися про себе, друзяко! Покалічать якраз тебе.
У мене виникло неприємне передчуття, що все саме так і буде.
— Оброби його як слід, Джо, — попросив Тед. — А коли втомишся, за нього візьмусь я.
— Боюся, тобі мало що лишиться, коли я закінчу, — озвався Джо, стискаючи кулаки.
— Я не дуже перебірливий, — зронив Тед. — І можу працювати з будь-чим.
Увібравши плечі та опустивши голову, з вискаленими зубами, Джо посунув уперед. Він був не більш привабливий, ніж горила, але вдвічі небезпечніший. Я чекав на нього в тіні дерева, задоволений хоч би тим, що місяць світить у мене за спиною.
Він підходив усе ближче, і ноги його шурхотіли в траві, розсікаючи повітря. Видно було, що він не надто впевнений у мені й не знає, чи справді я здатний його покалічити. Він не мав наміру ризикувати.
— Ну ж бо — рухайся! Не хочу валандатись тут із ним усю ніч, — нетерпляче гукнув Тед, — хочу додому, навіть якщо ти цього не хочеш.
— Не квап його, — сказав я, зненацька махнувши руками і зробивши крок назустріч Джо. Той вилаявся і відступив, а тоді сіпнувся до мене, виставивши вперед лівий кулак, аби мене втихомирити. Вправним панчем я влупив йому межи ребра, а правицею поцілив у щелепу. Він крякнув і подався назад, потому знову посунув на мене. Його сильний удар лівою зачепив мені вухо. Тоді я правою поцілив йому в шию, від чого його збило з ніг, і він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це не моя справа», після закриття браузера.