Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Я швидко забігла в кімнату, міцно при цьому стискаючи на своїх грудях куртку Давида, що сягала мені майже до колін. У дверях зіштовхнулась із Софією. Вона раптово обійняла мене та радісно прощебетала: 

— Сьогодні у мене народилася сестричка, тому на вечерю не чекай! 

Сенс її слів дійшов до мене тільки тоді, коли вона вже вибігла за двері, перед цим повідомивши, що спішить до Христини, яка погодилася відкрити для неї портал.  

— Що ж, вітаю... — прошепотіла я в порожнечу кімнати.  

Нашвидкуруч переодягнулася, перевірила, як там моє яйце, що палало синім полум’ям у сіруватому відварі, та вирушила на чергові заняття. Вони саме проводились у звичайному класі, отже, нічого, що потребувало б більшої концентрації сил, які у мене викачував клятий фамільяр, тут не відбуватиметься.  

Я пройшла вглиб класу та присіла на вільне місце позаду біля вікна. До мене одразу підсів Давид. По шкірі пробіг табун комах від його несподіваного дотику до моєї руки під партою. Не дивлячись на мене, а кудись крізь нечисть, що зібралася біля викладацького стола, він неспішно проводив пальцем по моїх лініях на долоні. 

Поглянула спочатку на наші руки, опісля на його профіль. 

— Нечисть створює забагато галасу, скупчуючись в одному місці, — заговорив він спокійним, майже ледачим голосом. — Тому я надаю перевагу спостерігати за ними, коли вони наодинці.  

Не могла відірватися від його чітко окреслених уст, доки він говорив ці слова. 

Я ковтнула й поглянула Давиду в очі, коли той повернувся до мене обличчям.  

— То ти не проти сьогодні побути зі мною наодинці, Ягідко? — він усміхнувся й розчепірив мої пальці своїми, повністю накриваючи мою долоньку своєю — великою, сильною, з оксамитовою бронзовою шкірою, під якою напнулися вени. 

Розтулила рота, щоб відповісти, однак нас перервав Тан. Він розігнав нечисть по своїх місцях і підступив до столу, на якому знаходилася середніх розмірів скринька з вирізьбленими на ній рунами, яку вони до цього розглядали.  

Я спробувала висмикнути свою долоню, що почала пітніти під дією тепла Давида, але він лише міцніше її стиснув і з незворушним виглядом слухав Тана, що розпочав розповідати про магічний порошок, який знаходився у скриньці. 

— Мардзона, а точніше «сонна конвалія», як її називали давні греки, зараз мало де використовується. Її магічні властивості зі зникненням давньогрецьких богів значно зменшилися. За легендами, Бог Сну — Гіпнос, спустився на землю та подарував землянці, що довгий час не могла заснути, мардзону, аби зупинити її муки. Жінка була настільки вдячна, що поклялася довіку навертати людей на його шлях. У їхньому полісі більшість шанували Бога Смерті — його брата-близнюка. Сам же Гіпнос ніяк не відреагував на її слова, його цікавили лише піддані у сонному царстві. Так, нудний був дядько, — посміхнувся Тан і пройшовся долонею по дерев’яній скриньці. 

— Богу Смерті було, звісно, начхати на дії милої жіночки, що створила навколо себе фанатичний культ безсоньків і роздавала кожному щіпку порошку мардзони, — продовжив Тан. Його блакитні очі на мить потемніли. — Однак втрачати таку нагоду, щоб повеселитися, він не збирався. Бог трохи почаклував над скринькою, у якій вона зберігала свій порошок, і тепер ті, хто приходив до жінки, у спробі врятувати себе від убивчого безсоння, отримували кошмари, що не відпускали навіть після пробудження. — Тан підійняв скриньку та покрутив її у різні боки. — Це та сама скринька з проклятим порошком мардзони, і сьогодні ви випробуєте його на собі.  

Нечисть перезирнулася одне з одним. 

— Не хвилюйтесь, я контролюватиму весь процес, — зовсім не заспокоїв нас Тан. — Зараз ви розділитеся на пари. Один із вас вдихне дрібку порошку та порине у свої найгірші кошмари. Інший засне слідом і спробує пробратись у ваш сон та врятувати вас від власних чудовиськ. 

Нечисть швидко розосередилася по двоє. Мені навіть обрати не дали — рука Давида хазяйновито продовжувала стискати мою долоню, доки інша опинилася закинутою на спинку мого стільця та погладжувала моє плече. 

Дарина та Артур почали сперечатися на увесь клас, хто ж із них мав прийняти порошок цієї мардзони. Брат заперечно хитав головою, навідріз відмовляючись щось там вдихати й дозволяти впливати на свій розум.  

— Добре, я це зроблю, боягузе! — скривилася Дарина. З гордо підійнятим підборіддям відьма першою підійшла до Тана та простягнула розкриту долоню. Викладач коротко всміхнувся та відсипав їй трохи сірого із золотистими частинками порошку. 

Інші по черзі повторили те ж саме та всілися на місця, чекаючи ефекту. 

Давид підвівся з крісла, що занадто гучно скрипнуло у несподівано утвореній тиші, та почав скидати свою футболку з червоним вогняним написом «HELL».  

Тан вигнув брову і знічев’я тихо засміявся. 

Склавши футболку мов подушку, Давид розмістив її на моїй частині парти, й споглядаючи моє насуплене обличчя, пояснив: 

— Це щоб твоїй щоці не так твердо було. 

Не можу повірити, демон, що пожирає душі немовлят, турбується про мій комфорт! 

— Дякую, — відказала дещо розгублено.  

Я сконцентрувала погляд на його каштановій чуприні, що віддавала бурштиновим і трохи розпливалася перед очима. Якась мить — і мої очі заплющились, а голова важким каменем опустилася на підстелену футболку Давида, що віддавала запахом моря, якого я ніколи не бачила. 

Темрява. Тягуча темрява обкрутилася хвостом довкола моїх ніг. Здавалося, вона щупальцями вчепилася в мою шкіру, висмоктуючи залишки світла моєї душі. Пітьма почала лущитись, а згодом спадати шматками, мов та фарба зі старої стіни. Спочатку я побачила знайоме вікно, з якого виходив вид на порослий чагарниками сад, потім незастелене ліжко, по якому розтеклося щось червоне. 

Хтось шарпнув мене за рукав і втиснув у тверду поверхню стіни. 

— Ось ти де, маленька погань! — Обличчя матері викривила гримаса злоби. Вона виглядала не так, як в останню нашу зустріч. З-за її потрісканих губ визирнули пожовклі зуби, по блідій шкірі розповзлися пурпурові жили, найбільше скупчившись під очима, а тіло, без того хворобливо худе від постійного пияцтва, зараз виглядало неначе мрець, що вибрався зі своєї могили.