Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

П'ять років по тому 

Артур став викладачем із темної магії в академії. Він двічі робив пропозицію Дарині вийти за нього заміж, але вона стояла на своєму та не погоджувалася, пояснюючи це тим, що наразі не готова до такого серйозного кроку. Я не спілкувалася з братом відтоді, як відбувся останній шабаш, і всі подробиці з його життя дізнавалася саме від Дарини. Ми зідзвонювалися щонеділі, ділилися секретами, запитували одна в одної поради та деколи скаржилися на власне життя. Загалом, стали хорошими подругами. 

Із Софією ми трохи віддалились. Закінчивши академію, вона вирушила до Лондона, аби попрактикуватися в магії у тамтешніх відьом, і познайомилася там зі своїм майбутнім чоловіком — Томом. Ми з Молохом побували на їхньому весіллі, чим розлякали місцеву нечисть.  

Хто ж знав, що там настільки бояться демонів? 

Моя ж доля склалася набагато краще, ніж я гадала, покидаючи темні стіни академії.  

— Мені двадцять два, а я досі не знаю, ким хочу бути. Артур правду казав, у мене немає майбутнього, — плакалась я Молоху п'ять років тому.  

— У кожного свій шлях і своя доля. Тобі не обов’язково гнатися за чужими мріями, аби кимось бути. Просто роби те, що приносить тобі задоволення, а я в усьому тебе підтримаю, — погладив він мене по спині та поцілував у чоло, вислуховуючи моє набридливе скиглення. — Дехто все життя себе шукає... 

— І не знаходить, — обірвала його. 

Молох обхопив моє обличчя долонями, змусивши подивитися на нього.  

— Я зроблю усе можливе й неможливе, але виведу тебе з цього депресивного стану і зроблю щасливою. Тому що з тобою я саме таким себе відчуваю. 

Зараз, перевертаючи млинець на сковорідці та згадуючи його тодішню підтримку, я мимоволі посміхнулась. 

Я багато чим захоплювалась останніми роками — трохи малювала, готувала, навіть ліпила глечики із глини. Ми з Молохом багато подорожували. Точніше, він телепортував наші тушки туди, куди показував мій палець на карті. Опинившись на березі океану, я більше не хотіла взагалі нікуди, лише б вічність споглядати, як колишуться хвилі, за горизонтом сходить та заходить сонце, а вітер заплутує моє волосся. І все це в обіймах того, кого... кохаю. 

Вхідні двері грюкнули, і на порозі виник усміхнений Молох. Він підійшов ближче та обійняв мене за талію. 

— Що в тебе на носі? — зі смішком запитав демон. 

— Кокаїн. — Відсунула сковорідку з плити та потерла пальцями носа, струшуючи борошно. — Сідай, — я виплуталася з його міцних рук і кивнула на стілець, — сьогодні у нас млинці з сиром і родзинками.  

— Сподіваюся, цього разу без соди? — він вигнув брову та всівся за стіл. 

— Перестань постійно про це нагадувати! Я думала, це борошно! — фиркнула. — Просто забула підписати баночки. 

Молох розправив плечі та з хитрою посмішкою на губах заговорив: 

— Як там кажуть люди: «Накривай-но на стіл, жінко, твій чоловік зголоднів». 

Я поставила перед ним тарілку пригорілих та дірявих млинців і клацнула його пальцем по носі. 

— А ти б не надто в роль вживався, бо можеш сковорідкою по голові отримати. І взагалі-то, ти не мій чоловік, ми не одружені. 

— Деколи я вас, смертних, не розумію. Ти так хочеш отримати штамп у паспорті? — зітхнув Молох і відкусив шматочок млинця. Під його зубами щось глухо хруснуло. 

Розбивати яйця ще потрібно навчитись... Як би двозначно це не звучало. 

— Я сумніваюся, що в тебе є паспорт, — посміхнулася йому у відповідь. 

Він дістав крихітну яєчну шкарлупу з рота та похитав головою, мовляв, ну і жінка в мене.  

— Заради тебе я згоден його зробити, і тоді ти точно від мене нікуди не втечеш. — Молох ухопив мене за талію та посадив собі на коліна. Його очі усміхались. 

— Я кохаю тебе, мій демоне, — слова зірвалися з моїх губ, і я відчула таку легкість, мовби за спиною виросли крила та піднесли мене до самого неба. Очі защипало від сліз.  

Молох у цей момент здавалося забув, як дихати. Нарешті його вуста розтягнулися в усмішці, і він втиснув мене у своє тіло сильніше. 

— Ану, поцілуй мене, відьмо, інакше не повірю, — хрипливо засміявся демон і сам притулився до моїх губ, відносячи мене на сьоме небо. 

У кожного з нас свій шлях, як сказав мій демон. Завжди знайдеться хтось, хто буде кращим за нас, проте це не привід опускати руки. Колись я думала, якщо стану кращою, може мама мною пишатиметься. Стану сильнішою, мудрішою, а ще серйозною та ненав’язливою, брат перестане мене соромитись і порівнювати з нашою матір’ю. Стану красивою, і в мене з’являться друзі. А якщо перестану травити тупі жарти, можливо ці друзі навіть не зникнуть на наступний день.  

Усі ці нестерпні думки та маски, що я на себе натягала, так тиснули. Втомлювали та поступово знищували. Що залишиться після мене, якщо я продовжуватиму себе змінювати задля інших? 

Я закопувала себе все глибше й глибше, доки не з’явився Молох. Він покохав мене справжню. Роздивився душу, що була обіцяна йому моєю мамою. Я не старалася йому сподобатись. Була нікчемною. Невпевненою у собі. Відьмою. Утім, Молох не змушував мене щось у собі змінювати.

Навпаки.  

Заради мене змінився він сам.

Кінець