Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Громовержець розсміявся, і його сміх пролунав над долиною, наче гуркіт грому, відлунюючи від скель та лякаючи птахів, що сиділи на гілках дерев. Він не міг повірити в те, що цей худий юнак, одягнений в лахміття, який не мав навіть нормальної зброї, стверджує, що може зцілювати, це здавалося йому абсурдом, нісенітницею. Він здавався йому слабким та безпорадним, і його слова звучали як жарт, як дитяча вигадка.

 — Зцілювати? - перепитав він, витираючи сльози сміху з очей, його голос був сповнений іронії та зневаги. - Ти думаєш, я повірю в такі байки? - продовжив він, і його сміх знову пролунав в повітрі. - Ніхто не може зцілювати, окрім духів та богів, - сказав він, і його слова були сповнені впевненості, - це лише вигадки шаманів, які дурять голови наївному люду, - закінчив він, і його голос був різким та холодним. - Іди звідси, поки я не розгнівався, - наказав він, і його слова були сповнені загрози, - або я накажу воїнам викинути тебе з наших земель, - додав він, і його погляд був суворим та непримиренним.

 — Я говорю правду, - сказав Кер, і в його голосі зазвучала твердість, якої не було раніше, твердість, що йшла від усвідомлення своєї сили, своєї місії. - Я можу довести вам це, - продовжив він, і його слова були сповнені рішучості, - дайте мені шанс, - закінчив він, і його погляд був прямий та відкритий.

Він побачив пораненого мисливця, що сидів біля вогнища, його нога була незграбно перев'язана шматком шкіри, а обличчя спотворене болем, його очі були сповнені страждання та безвиході. Кер підійшов до нього і показав на його зламану ногу, що була набрякла та незвичного кольору.

 — Дозвольте мені допомогти йому, - сказав Кер, звертаючись до Громовержця, його голос був спокійний та впевнений, - я зцілю його ногу, - пообіцяв він, і його слова були сповнені сили та переконання.

Громовержець завагався. Він подивився на пораненого мисливця, що корчився від болю, його обличчя було бліде і вкрите холодним потом, а з очей текли сльози, наче він благав про допомогу, про порятунок від страждань. Потім - на Кера, що стояв перед ним з палаючим виразом обличчя, його очі горіли надією та вірою в свою силу, вірою в те, що він може допомогти цьому нещасному. Він бачив в очах юнака не лише благання, а й впевненість, силу, якусь внутрішню енергію, що випромінювала з нього, наче сонце, що дарує тепло та світло. Він відчув в ньому щось незвичайне, щось таємниче, щось, що не піддавалося логіці, щось, що змушувало його повірити в його слова, в його силу. Але він також був обережним, він був вождем, і він повинен був дбати про безпеку свого племені, про їхнє здоров'я. Він не хотів давати марних надій пораненому мисливцю, не хотів розчаровувати його, якщо цей юнак виявиться шарлатаном, що намагається обдурити їх, використати їхню доброту.

 — Добре, - сказав він нарешті, і його голос прозвучав не так громовержно, як раніше, в ньому з'явилися нотки цікавості та надії, наче він сам хотів повірити в це диво. - Спробуй, - дозволив він, і його слова були сповнені очікування та тривоги. - Але якщо ти обманюєш, якщо ти шарлатан, що намагається обдурити нас, то тобі не пережити цієї ночі, - попередив він, і його голос знову став громовим та загрозливим.

Кер кивнув, відчуваючи, як серце забилося частіше від хвилювання, від відповідальності, від бажання допомогти. Це був його шанс залишитися в племені, шанс знайти притулок і допомогу, шанс використати свій дар для добра, шанс стати частиною цього племені, частиною цього світу. Він підійшов до пораненого мисливця і присів навпочіпки перед ним, його рухи були обережними та ніжними, наче він боявся завдати йому болю. Він обережно зняв пов'язку з його ноги, оголивши зламану кістку, що виступала під шкірою, утворюючи моторошний горб, рана була страшною, кров ще сочилася з неї, забарвлюючи шкіру в темно-червоний колір. Мисливець застогнав від болю, його тіло здригнулося, але Кер поклав свою руку на його ногу і простягнув до нього другу руку, його дотик був теплим та заспокійливим. Він зосередився, закривши очі, відчуваючи, як тепло розливається по його тілу, перетікає в долоні, пульсує в кінчиках пальців. Він відчув, як енергія життя наповнює його, як вона перетікає в пораненого мисливця, заповнюючи його тіло теплом та світлом, зцілюючи його рани, відновлюючи його силу. Потім він торкнувся зламаної ноги, його дотик був ніжний та обережний, але в ньому була сила, що могла творити дива.

Мисливець скрикнув від болю, його тіло скрутилося в судомах, наче його пронизав розряд блискавки, але потім він замовк, його очі розширилися від здивування, від незрозумілого відчуття, що проникло в його тіло. Він дивився на свою ногу, яка почала змінюватися на його очах, наче хтось невидимий торкнувся її і почав ліпити з неї нову, здорову ногу. Кістка склалася на місце, з тихим хрускотом, наче суха гілка, що ламається, біль зник, замінившись приємним теплом. Рана затягнулася, шкіра стала гладкою і чистою, наче її ніколи й не було. Через кілька хвилин він вже міг ворушити ногою, не відчуваючи болю, його рухи були вільними та легкими, наче він знову став молодим і здоровим.

Громовержець і інші мисливці, що зібралися навколо, спостерігали за цим з неприхованим подивом, їхні очі розширилися, їхні роти відкрилися, вони не могли повірити своїм очам. Цей чужинець, який ще недавно здавався їм слабким та безпорадним, дійсно міг зцілювати! Він зробив те, чого не міг зробити жоден шаман їхнього племені, те, що здавалося їм неможливим, наче чаклунство. Він зробив неможливе. Він зцілив зламану ногу за лічені хвилини, без зілля та заклинань, лише дотиком своїх рук, дотиком, що ніс у собі силу та магію.

 — Хто ти такий? - спитав Громовержець, і його голос, що гримів ще хвилину тому, тепер звучав з повагою, навіть з деяким трепетом, його слова були сповнені подиву та захоплення. Він дивився на Кера широко розплющеними очима, немов бачив його вперше, бачив в ньому не просто юнака, а чарівника, володаря таємничих сил, посланця богів.