Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Прокинувшись зранку, вирішила сконцентруватися на навчанні та запам’ятати більше корисної інформації, доки я ще можу це зробити. В академії знаходилася найбільша в Європі бібліотека з найрідкіснішими магічними книгами. Тому, забувши вчорашнє, як страшний сон, прийнялася нашіптувати заклинання з однієї такої товстенької книги над невеличкою місткістю.  

Побачивши фамільяра нашої ректорки, забажала завести подібну тваринку. Ці створіння, як зазначено в книзі, захищали своїх власників, попереджали про небезпеку, адже вловлювали якісь там коливання простору та деколи могли пророкувати майбутнє. Фамільяри також були чудовими співрозмовниками та радниками й мудрими та гордими створіннями.  

Це все звучало дуже казково, якби не одне крихітне «але»... Фамільяри — це частинка нашої душі, яку необхідно відокремити від себе й запхати в куряче чи яке вже знайдете яйце, та зберігати його в полум’ї, доки воно не вилупиться. Під час цього істота поглинатиме життєву енергію, роблячи заклинательку слабкою. Деякі так і не заставали вилуплення фамільяра, зсихалися й оберталися купкою праху та кісток. Опісля приведена у світ істота гинула слідом за своїм господарем.  

Моторошно, до чортиків моторошно. Проте навіть це мене не зупинило. Коли нема чого втрачати, життя видається цікавішим... 

Для початку я приготувала зілля, в яке пізніше занурю яйце із частинкою себе. Промовляючи заклинання, аби воно швидше нагрілося, занадто занурилася в процес, і не одразу усвідомила, що в нашу кімнату хтось зайшов.  

Здригнулася від легкого дотику до плеча й різко повернула голову до брата. 

— Добре, що ти тут! — усміхнулася йому попри його насуплене обличчя та відійшла вбік, підсунувши посудину з відваром ближче до нього. — Ану, понюхай! Чим пахне? 

Артур смикнув головою та скривився. 

— Моїми носками. 

Я задоволено кивнула і зморщила носик, коли цей сморід пробрався й у мої ніздрі. 

Ну й бурда! 

— Отже, готово! — Підхопивши куряче яйце, обережно стиснула його в руках. Заплющила очі й відобразила в уяві, як віддавала йому частину своєї душі, як потоки енергії проходилися по моєму тілу та всотувалися під тонку шкарлупу, як всередині зароджувалося нове життя. Я була цим життям.  

Відчула поколювання у грудях. Мої долоні вмить нагрілися.  

Артур позаду прокашлявся та присів на моє ліжко. 

— Нам потрібно поговорити. 

— Не заважай! — шикнула на нього.  

Зрозумівши, що необхідної для ритуалу частини душі вистачить, занурила яйце, яке почало переливатися блакитно-зеленим світлом, у приготований відвар.  

Сперлася на стіл від слабкості в тілі та нарешті підвела очі на Артура. 

— Кажи, що хотів.  

Брат відсторонено дивився у підлогу. Його пальці перебирали сплетений колись мною браслет із бісеру на лівій руці.  

— У мене була неприємна розмова з Ясміною Володимирівною, — почав Артур тихо. — Вона розповіла про вашу угоду. — Раптово крива посмішка розповзлася його губами. — Думав, зараз мені скажуть теж збирати речі, проте Ясміна Володимирівна здивувала. Я один із найкращих студентів академії. З моєю допомогою вдалося відновити деякі магічні заклинання, завдяки яким це місце взагалі існує, й вона не може допустити, щоб такий талановитий чаклун, як я, знову гарцював на нікчемній людській роботі через помилку моєї матері. Знаєш, яке розв’язання цієї проблеми мені запропонувала ректорка, Орисю? 

Врешті, Артур підійняв на мене свій зеленкуватий погляд, у якому я не впізнавала свого старшого брата. Переді мною сидів безжальний незнайомець, що ладен просто тут і зараз скрутити мою шию заради власних, невідомих мені раніше егоцентричних цілей.  

Він підхопився на ноги, перетнув кімнату та опинився біля мене, з байдужістю в очах відповідаючи на своє ж запитання: 

— Я повинен спровадити тебе звідси сьогодні ж. Узяти за шкірки та заштовхнути в портал, відправляючи кудись на інший кінець планети. 

— Артуре... 

— І знаєш, що я їй відповів? — брат засміявся, мов той божевільний, нервово поправляючи чорні пасма, що обпали на чоло. — Я погодився. Погодився позбутися тебе, Орисю! 

Його очі зблиснули від вологи. Він швидко потер їх пальцями, щоб краплини не покотилися щоками. 

Ненависть до матері Меліси сколихнула всередині мене щось темне. Щоб не загрожувало цій скотині, нехай добиває її скоріше, інакше, наплювавши на всілякі заборони, я особисто накладу на неї вбивче закляття.  

— Ти справді це зробиш? — поцікавилася тремтячим голосом. Стиснула кулаки, беручи під контроль цю мимовільну слабкість. Зараз не час, щоб нюні розпускати.  

— Дам тобі час до опівночі. Якщо не послухаєшся, — він запнувся. Декілька разів вдихнув і видихнув, не перериваючи нашого зорового контакту, й продовжив: — Якщо ти досі будеш тут, я виведу тебе силою. 

— І все це заради чого? — я гірко посміхнулася. — Заради примарних можливостей? 

— Заради майбутнього.  

— А як же моє майбутнє, га? Мої мрії? — Лють текла моїми венами, підіймалася до мозку, викривляючи наші щасливі моменти разом, наше дитинство та його давні слова, що він завжди мене захищатиме, що я найкраща сестра у світі, яку навіть за жменьку улюблених цукерок не продаси.  

Я все, що у нього було. Ми обидва проти цілого світу, проти матінки та демона. Ми все здолаємо, все вирішимо, все...  

— У тебе немає майбутнього, Орисю, — прилетіла мені в обличчя жорстока відповідь. — Ти все спаскудила, і я більше не збираюся йти з тобою на дно. 

Артур розвернувся та попрямував до дверей, кинувши приглушено через плече ще одну фразу, від якої моє серце остаточно розбилося: 

— Краще б я тоді тебе не рятував. 

*** 

Ясміна Володимирівна вишикувала нечисть у дворі академії та пояснювала ціль нашого сьогоднішнього заняття — завдати якнайбільше шкоди зачарованому манекену, беручи енергію не від своєї стихії, як ми завжди це робимо, а від своєї емоції.