Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Його одяг наскрізь промокнув. Я вже майже зігрілася, проте зовсім не бажала хоча б на сантиметр відступати від нього.  

— Ти ж мене не приворожив? — я підійняла на нього очі. 

— Нарешті почала щось відчувати? — Давид насмішкувато здійняв брову. 

Я жартома штурхнула його кулачком у груди, й коли він відсторонився, сама вхопила Давида за вологий комірець сорочки та притягнула до себе ближче.  

Що я роблю? Збирай речі та прямо зараз тікай! Він зловив тебе, закрив у пасці, як пацюка, а ти тулишся до нього, мов пришелепкувата! Чи ти насправжки сприйняла слова ректорки, що демони не аж такі небезпечні, та повірила в себе? — кричала адекватна частина мене. 

Рука Давида погладила моє волосся так ніжно, ніби один його різкий рух здатен перетворити моє тіло на попіл.  

— Я не хотів тобі навіювати на пробіжці. Ти зачепила мої почуття, і я мав відповісти тим же, — його голос відлунював удаваним спокоєм. Один неправильний крок чи слово, і ця хитка машкара лусне, мов надувна кулька.  

І я зробила цей крок: 

— Хіба у таких, як ти, є почуття? 

Мовчанка Давида затягнулася. У цей час сумніви, неначе ті хижі птахи, викльовували залишки мого терпіння. Може, я сама собі щось придумала, і Давид — не Молох? Або ж він не зрозумів, що тепер я знаю, хто він. 

— Усі мають почуття, Ягідко, — нарешті відповів він і міцно мене обійняв, що аж ребра глухо затріщали.