Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

- виникнення суперечностей у показаннях;

- неспроможність допитуваного повідомити про певні обставини внаслідок забування;

• конфліктна:

- повідомлення неправдивих даних у показаннях;

- відмова допитуваного від показань.

Відповідно до мети допиту та ситуації, що склалася, слідчий вибирає тактичні прийоми, які можуть бути спрямовані на таке:

• встановлення психологічного контакту з допитуваним;

• усунення перекручень у разі добросовісної помилки допитуваного;

• актуалізація забутого в пам’яті допитуваного;

• уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;

• спонукання допитуваного до давання показань;

• викриття неправдивих фактів у показаннях.

У конфліктних ситуаціях, коли допитуваний не бажає повідомляти правду, можуть бути застосовані: переконання, звернення до почуття гідності, справедливості та шляхетності тощо. Прийоми переконання мають бути зрозумілими допитуваному, їх потрібно повторювати кілька разів, посилатися на відсутність логіки у його неправдивих показаннях.

Для викриття неправдивих свідчень можуть бути застосовані прийоми психологічного впливу:

• замовчування обставин, уже відомих слідчому;

• створення умов, за яких у допитуваного формується думка, що слідчий знає замовчувані ним факти;

• застосування тактичних комбінацій, побудованих на послідовності запитань, що ставляться;

• постановка несподіваних запитань стосовно фактів, що приховуються;

• демонстрація можливостей слідчого щодо встановлення обставин, які приховуються.

Тактичні прийоми, що застосовуються при проведенні допиту, повинні відповідати вимогам кримінально-процесуального законодавства, моралі, професійної етики. Застосування тактичних прийомів, які ґрунтуються на фізичному та психологічному насиллі, шантажі, обмані, використанні релігійних почуттів та помсти, є недопустимим.

2.5.4. Тактичні особливості проведення окремих видів допиту

Тактичні особливості допиту свідка і потерпілого. Процесуальний порядок допиту свідка та потерпілого визначається ст. 166— 171 КПК України. При підготовці до проведення допиту свідка та потерпілого слідчий керується викладеними вище загальними положеннями тактики проведення допиту. Необхідно враховувати, що свідок або потерпілий, на відміну від обвинуваченого і підозрюваного, зобов’язаний не тільки з’явитися за викликом слідчого, а й дати правдиві свідчення. Перед початком допиту слідчий повинен роз’яснити свідку зміст ст. 63 Конституції України, яка передбачає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. У протоколі повинна міститися відмітка про роз’яснення вимог ст. 63 Конституції України, засвідчена підписом допитуваного свідка. Якщо зазначена вимога не була виконана, показання свідка вважаються такими, що одержані з порушенням вимог закону.

Порядок допиту свідка такий:

• встановлення особи свідка, що з’явився за викликом;

• роз’яснення йому прав і обов’язків свідка;

• роз’яснення змісту ст. 63 Конституції України;

• попередження про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиві показання (ст. 178 КК України) і відмову від показань (ст. 179 КК України);

• встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу;

• пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

• постановка у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань;

• попередження наприкінці допиту, за необхідності, про нерозголошення даних попереднього розслідування.

Тактика допиту свідка залежить від конкретної слідчої ситуації, тобто чи є свідок добросовісним і чи бажає давати правдиві показання.

Тактика допиту добросовісного свідка спрямована на підтримання безконфліктної ситуації та подання йому допомоги у повному та об’єктивному висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту добросовісного свідка, який не може пригадати всіх обставин сприйнятої події або добросовісно помиляється щодо окремих обставин, може бути застосована система тактичних прийомів, що сприятиме актуалізації забутого у пам’яті свідка, а також можуть бути пред’явлені докази.

Слідчий вибирає іншу тактику під час допиту у конфліктній ситуації — коли свідок є недобросовісним і не бажає повідомляти правду.

Тактика допиту недобросовісного свідка включає:

• встановлення причин і мотивів, що спонукають свідка давати неправдиві показання (зговір з обвинуваченим, страх, зацікавленість у наслідках розслідування, бажання не розголошувати свою неправильну поведінку, сором тощо). З’ясування цих мотивів може допомогти слідчому їх усунути та отримати правдиві свідчення;

• переконання свідка у необхідності дати правдиві свідчення (роз’яснення його ролі у розкритті злочину, нагадування про кримінальну відповідальність за ст. 178 КК України, роз’яснення необхідності запобігти притягненню невинної особи до кримінальної відповідальності тощо);

• пред’явлення речових доказів, показань інших осіб, які можна вважати об’єктивними;

• деталізацію показань допитуваного;

• спостереження за поведінкою свідка та його психофізіологічними реакціями. Таке спостереження не допомагає виявити неправду у показаннях, але дає змогу слідчому реєструвати стан допитуваного та реакцію на поставлені запитання чи пред’явлення доказів і виконує орієнтувальну функцію;

• виявлення негативних обставин у показаннях свідка при попередній оцінці його показань. Такі обставини при допиті можуть бути у двох формах: відсутність у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; наявність у показаннях даних, яких не має бути. Значення виявлених негативних обставин полягає в тому, що вони є специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів;

• постановку доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань;

• проведення очної ставки.

Допит потерпілого відбувається за правилами допиту свідка. Необхідно враховувати, що давати показання — це право, а не обов’язок потерпілого. Тому потерпілого, який погодився давати показання, попереджують тільки про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань за ст. 178 КК України.

При проведенні допиту потерпілого слідчий може застосувати такі самі тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту потерпілого зумовлені його процесуальним становищем і психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце. З огляду на те, що потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за винятком обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого. Потерпілий може висувати свої припущення і версії та аргументувати їх. При оцінці показань потерпілого та виборі тактичних прийомів його допиту необхідно враховувати його психічний стан у момент сприйняття події. Переляк, хвилювання, страх і фізичні страждання можуть призвести до перекрученого сприйняття обставин події та перешкоджати правильному викладенню фактів на допиті. В такому разі рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання показань або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компрометувати себе або через сором’язливість. У цьому разі потрібно роз’яснити потерпілому, що справа розглядатиметься у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання у протоколі.

Тактичні особливості допиту обвинуваченого і підозрюваного. Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючись процесуального порядку проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини