Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

У 2006 році Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. «відзначив» свій перший ювілей — п'ять років з моменту прийняття та набрання ним чинності. За ці роки науковцями, викладачами, практичними працівниками була проведена значна робота щодо з'ясування змісту більшості його положень та визначення основних тенденцій їх застосування в слідчій, прокурорській та судовій практиці. Її результати втілились, зокрема, в прийнятті ряду постанов Пленуму Верховного Суду України, написанні кількох науково-практичних коментарів, великої кількості інших робіт наукового та навчального характеру.

Пропонована читачу робота є навчальним посібником, в якому в світлі положень Кримінального кодексу України 2001 р. розглядаються основні питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності. Його автори — професор П.П. Андрушко, який має давній науковий інтерес до цієї групи злочинів, та суддя А.А. Стрижевська, яка більше десяти років займається викладацькою діяльністю на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура навчального посібника доволі традиційна — в окремих його розділах дається загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності, докладно розглядаються основні та кваліфіковані склади окремих злочинів, передбачених розділом XVII Особливої частини Кримінального кодексу України 2001 р., визначається основний кримінально-правовий зміст деяких злочинів, суміжних зі злочинами в сфері службової діяльності.

Більшість положень навчального посібника відзначаються необхідними для такого видання обґрунтованістю та коректністю. Окремі положення, зокрема, щодо об'єкту злочинів у сфері службової діяльності, деяких ознак об'єктивної та суб'єктивної сторін складів зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень, а також, щодо предмета хабарництва є досить глибокими за змістом. В них автори на високому теоретичному рівні реалізують свій творчий потенціал, долучаючи читача до серйозних дискусій, що ведуться в науці кримінального права з приводу поставлених в посібнику питань.

При написанні посібника використана значна кількість наукової та навчальної літератури, предметом дослідження авторів крім відповідних положень Кримінального кодексу України 2001 р. є рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України. Автори посібника акцентують увагу на проблеми імплементації окремих положень Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, підписаної від імені України 11 грудня 2003 р., та Кримінальної конвенції Рада Європи про боротьбу з корупцією, підписаної від імені України 27 січня 1999 р., які ратифіковані Верховною Радою України законами від 18 жовтня 2006 р. Особливо має бути відмічено коректне ставлення П.П. Андрушка та А.А. Стрижевської до інших авторів — їх наукові позиції відтворюються в посібнику достатньо точно і повно, з посиланням на відповідні джерела.

Як і будь-яка робота, що носить творчий та самостійний характер, цей навчальний посібник не позбавлений певних вад. До них, зокрема, можна віднести: а) дещо суперечливу позицію авторів щодо предмету злочинів у сфері службової діяльності (в цьому плані досить сумнівним є визнання предметами відповідних злочинів «завідомо неправдивих відомостей», «завідомо неправдивих документів», «хабара у будь-якому вигляді»); б) недостатньо повне і глибоке дослідження питань вини у складах злочинів у сфері службової діяльності (перш за все проблем так званої складної вини); в) відсутність в посібнику положень, що характеризують караність цієї групи злочинів (потрібний був хоча б мінімальний аналіз санкцій статей 364–370 КК України 2001 р.).

Водночас відмічені вади не є визначальними щодо загальної оцінки роботи П.П. Андрушка та А.А. Стрижевської. Цю роботу можна розглядати як певний етап у дослідженні проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності, а її видання буде корисним не лише студентам та викладачам юридичних вищих навчальних закладів, а й науковцям та практичним працівникам.

С.Д. Шапченко,

кандидат юридичних наук, доцент

Боротьба з корупційними діяннями є проблемою будь-якого суспільства. Особлива увага цій проблемі приділяється Радою Європи та Організацією Об'єднаних Націй, що вимагає від України імплементації рекомендацій підписаних і ратифікованих нею конвенцій з цих питань, а також рекомендацій ратифікованої Верховною Радою України Законом від 4 лютого 2004 р. Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності 15 листопада 2000 р. у внутрішнє національне законодавство. Верховною Радою України 18 жовтня 2006 р. ратифіковані Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції, підписана від імені України 11 грудня 2003 р. в м. Меріда (Мексиканські Сполучені Штати) (ОВУ. — 2006. — № 44. — Ст.2938), Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, підписану від імені України 27 січня 1999 р. в м. Страсбурзі (ОВУ. — 2006. — № 44. — Ст.2939), та Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, підписаний від імені України 15 травня 2003 р. в м. Страсбурзі (ОВУ. — 2006. — № 44. — Ст.2940).

Разом з тим Верховна Рада України відправила на доопрацювання до Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією внесені Президентом України і зареєстровані у Верховній Раді 11 вересня 2006 р. три проекти Законів, необхідність прийняття яких обумовлюється ратифікацією зазначених Конвенцій та Додаткового протоколу: 1) Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень (№ 2114); 2) Про засади запобігання та протидії корупції (№ 2113); 3) Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення (№ 2112). При цьому Верховна Рада обумовила у прийнятих нею законах „Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції"’ та „Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією", що вони набирають чинності з дня набрання чинності Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення у зв'язку з ратифікацією Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, проект якого направлений на доопрацювання.

Подібне рішення Верховної Ради України вельми „оригінальне" — прийняті закони можуть набрати чинності лише з дня набрання чинності законом, який ще не прийнятий і не відомо, як скоро він буде прийнятий та чи буде він прийнятий взагалі. На розширеному засіданні Кабінету Міністрів України 22 листопада 2006 р. Голова Верховної Ради України О. Мороз, щоправда, заявив, що Верховна Рада розглядатиме антикорупційні законопроекти у першочерговому порядку (Див.: Антикорупційні законопроекти розглядатимуться першочергово // Урядовий кур'єр. — 2006. — 25 листопада).

У проекті Закону № 2112 враховані майже всі рекомендації Конвенції ООН проти корупції 2003р. щодо криміналізації корупційних правопорушень, якою, зокрема, рекомендується передбачити відповідальність за: підкуп національних державних посадових осіб (ст. 15); підкуп іноземних державних посадових осіб