Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

За необхідності план може бути доповнений схемами злочинних зв’язків обвинувачених, епізодів злочину, місць їх вчинення, структури злочинної групи.

2.5.3. Загальні тактичні прийоми проведення допиту

Тактичні прийоми допиту є засобами, за допомогою яких слідчий керує спілкуванням та отримує об’єктивну інформацію. До загальних тактичних прийомів допиту належать:

• прогнозування та планування допиту (власне підготовка до допиту);

• встановлення психологічного контакту;

• викладення показань у формі вільної розповіді;

• постановка запитань;

• пред’явлення доказів;

• актуалізація забутого в пам’яті допитуваного.

Встановлення психологічного контакту здійснюється незалежно від процесуального становища допитуваного та ситуації, в якій відбувається допит. Сутність встановлення психологічного контакту полягає в отриманні згоди допитуваного розпочати спілкування та обмін інформацією, яка досягається налагодженням сприятливих стосунків з допитуваним, збудженням інтересу та підвищенням активності до спілкування, зняттям конфліктного настрою у допитуваного.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, і його встановлення та підтримання залежить як від слідчого, так і від допитуваного. Однак ініціатива повинна належати слідчому. Встановлення психологічного контакту потребує від слідчого обізнаності з психологією допитуваного, тобто врахування його індивідуальних психологічних особливостей, психічного стану на момент проведення допиту, життєвого досвіду та інших обставин, що його характеризують.

Для успішного встановлення психологічного контакту необхідно дотримуватися таких умов:

• індивідуальній підхід до особи допитуваного (вивчення особи, встановлення її темпераменту, інтелекту, вольових якостей, життєвих інтересів та схильностей);

• здійснення психологічної діагностики лінії поведінки, що її вибрав допитуваний, з метою встановлення причин вибраної ним позиції;

• об’єктивна, коректна, доброзичлива поведінка слідчого;

• роз’яснення допитуваному його прав та обов’язків;

• дотримання законних інтересів і прав допитуваного;

• проведення допиту за відсутності сторонніх осіб (за винятком випадків, коли цього вимагають закон та обставини справи).

Для встановлення психологічного контакту можуть бути використані такі тактичні прийоми, як розмова з допитуваним на сторонню тему, що становить інтерес для нього або слідчого; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби та інтереси тощо.

Викладення показань у формі вільної розповіді полягає в тому, що у випадках, коли допитуваний не ухиляється від давання показань, йому ставиться загальне запитання з пропозицією розповісти всю відому інформацію, яка стосується розслідуваної події.

Застосування цього тактичного прийому дає змогу слідчому:

• скласти свою думку про особу допитуваного;

• виявити ступінь поінформованості допитуваного про обставини справи;

• отримати уявлення про правдивість свідчень допитуваного;

• одержати інформацію про факти, що невідомі слідчому.

Під час вільної розповіді допитуваного не треба часто ставити уточнюючі та додаткові запитання, перебивати без потреби, але бажано вчасно спрямовувати розповідь до суті встановлюваного факту. У процесі розповіді не рекомендується вести протокол, а слід робити тільки короткі нотатки. Неуважне ставлення до допитуваного порушує психологічний контакт, свободу та бажання спілкуватися.

У тому разі, якщо у слідчого є підстави вважати, що допитуваний дає неправдиві показання, доцільно звузити тему вільної розповіді та запропонувати допитуваному розповісти про інші обставини — ті, які вже відомі слідчому та були досліджені в процесі розслідування. Цей тактичний прийом носить назву “поділ теми вільної розповіді”.

Постановка запитань полягає в тому, що слідчий після закінчення вільної розповіді ставить допитуваному запитання з метою уточнення обставин і заповнення прогалин у показаннях. Залежно від змісту та мети поставлених запитань вони поділяються на такі:

• основні (формулюють сутність обставин, які становлять інтерес для слідства);

• доповнюючі (спрямовані на встановлення фактів, що не були висвітлені під час вільної розповіді);

• уточнюючі (спрямовані на точніше та детальне з’ясування обставин справи);

• контрольні (спрямовані на перевірку правдивості та об’єктивності показань допитуваного, їх відповідність уже відомим фактам).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 143, ч. 4 ст. 167 та ч. 2 ст. 171 КПК України при проведенні допиту забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Незалежно від виду поставлених запитань, вони повинні бути чіткими, зрозумілими і логічно послідовними.

Пред’явлення доказів як тактичний прийом полягає в тому, що слідчий з метою здійснення психологічного впливу на допитуваного повідомляє його про докази та інші наявні у справі матеріали, які спростовують його показання чи суперечать ним, або демонструє докази допитуваному у певній послідовності. Цей тактичний прийом можна застосовувати і для актуалізації забутого у пам’яті допитуваного.

В. Шепітько пропонує класифікацію способів пред’явлення доказів за такими основними ознаками:

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

• пред’явлення доказів на одному допиті;

• пред’явлення доказів під час кількох допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв’язку доказів у кримінальній справі:

• роздільне пред’явлення одиничних доказів;

• пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів;

• пред’явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

• згадування про наявні докази на допиті;

• перерахування наявних доказів із зазначенням джерел їх походження;

• часткова демонстрація доказів допитуваному;

• надання можливості допитуваному оглянути і вивчити докази;

• підкреслена демонстрація ознак об’єкта, що пред’являється.

4. За характером послідовності пред’явлення доказів:

• пред’явлення доказів у послідовності “зростання сили”;

• пред’явлення доказів у послідовності “зменшення сили”.

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного:

• несподіване пред’явлення доказів;

• пред’явлення доказів після з’ясування попередніх обставин, що пов’язані з ними;

• пред’явлення доказів і роз’яснення їх значення у справі;

• використання науково-технічних засобів для роз’яснення допитуваному особливостей доказів, що пред’являються;

• супроводження пред’явлених доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин.

Актуалізація забутого у пам’яті допитуваного полягає у поданні слідчим допомоги допитуваному з метою пригадування подій минулого. Можливість актуалізації забутого у пам’яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв’язків або асоціацій.

З метою пожвавлення пам’яті використовують такі прийоми:

• асоціація за аналогією;

• асоціація за схожістю;

• асоціація за протилежністю (контрастом).

Для актуалізації забутого можуть бути застосовані такі тактичні прийоми:

• постановка уточнюючих запитань;

• показ доказів;

• демонстрація іншої матеріалізованої інформації;

• допит на місці події;

• ознайомлення з показаннями інших осіб.

У процесі використання цих прийомів ефективним може стати кожен з них або їх комплекс залежно від психологічних особливостей допитуваного і своєрідності забутого матеріалу.

Залежно від виду ситуації слідчий вибирає ті чи інші тактичні прийоми проведення допиту. На допиті можливе виникнення двох видів ситуацій:

• безконфліктна:

- повідомлення допитуваним правдивих показань;

- добросовісна помилка допитуваного, що тягне за собою виникнення