Читати книгу - "Під куполом"

— Діти? — запитав Енді. Його це не здивувало. Якщо сатана вхопить священика, той може впасти так низько, що ой. Так низько, що може в циліндрі на голові проповзти під гримучою змією.

— Гірше, Сендерсе, — він понизив голос до шепоту, — орієнталки.

Майстер узяв в Енді АК-47, котрий лежав у того поперек колін. Освітив ліхтарем приклад, на якому Енді взятим у студії маркером уже встиг акуратно написати КЛОДЕТТ.

— Моя дружина, — пояснив він. — Вона стала першою жертвою Купола.

Майстер стиснув йому плече.

— Ти добрий чоловік, Сендерсе, раз пам'ятаєш про неї. Я радий, що Бог звів нас разом.

— Я теж, — взяв у нього з руки люльку Енді. — Я теж, Майстре.

— Ти розумієш, що мусить статися завтра, ні?

Енді вчепився в приклад КЛОДЕТТ. Наразі це була достатньо промовиста відповідь.

— Скоріш за все, вони прибудуть одягнені в бронежилети, отже, якщо нам доведеться воювати, цілься в голови. Ніяких отих одиночних, поливай їх на всі заставки. А якщо дійде до того, що вони почнуть нас перемагати… ти ж знаєш, що тоді станеться, так?

— Так.

— До кінця, Сендерсе? — Майстер підняв собі перед очі гаражний пульт і освітив його ліхтарем.

— До кінця, — погодився Енді, торкнувшись пульта дулом КЛОДЕТТ.

17

Оллі Дінсмор зненацька прокинувся серед поганого сну, розуміючи, що трапилося щось зле. Він лежав у ліжку, дивлячись у сірість, створювану першим, таким, трохи ніби бруднуватим світлом, що линуло крізь вікно, і намагався переконати себе, що це був просто неприємний сон, просто звичайний кошмар, якого він тепер не міг як слід пригадати. Вогонь і крики, от і все, що він запам'ятав.

«Не просто крики. Верещання».

На столику поряд з його ліжком цокотів дешевий будильник. Він ухопив його в руки. За чверть шоста, а жодного звуку від батька, який мусив би вже ходити по кухні. Ще більш промовисте — не чути запаху кави. Батько завжди був уже на ногах і цілком одягнений щонайпізніше о чверть по п'ятій («Корови чекати не можуть» — улюблена приказка Алдена Дінсмора), а о пів на шосту в нього вже кипіла кава.

Та не цього ранку.

Оллі встав і натягнув учорашні джинси.

— Тату?

Відповіді не було. Тиша, лише цокотіння будильника та — віддаля — мукання однієї, чимось незадоволеної корови. Страхом йому скувало тіло. Він переконував себе, що для цього нема ніяких причин, що його родина — повна і цілком щаслива ще якийсь тиждень тому — витримувала всі трагедії, призначені їм Богом, принаймні поки що. Він себе переконував, але сам собі не вірив.

— Тату?

Генератор позаду дому все ще працював і, зайшовши до кухні, він побачив зелені індикатори і на мікрохвильовці, і на плиті, але кавоварка «Містер Кофі»[431] стояла темна, порожня. І у вітальні також було пусто. Коли минулого вечора Оллі йшов спати, батько дивився телевізор, телевізор працював і зараз, щоправда, з вимкнутим звуком. Якийсь кручений хлоп демонстрував нову, покращену ганчірку «ШемВау»[432]: «Ви витрачаєте по сорок баксів щомісячно на паперові рушники і викидаєте таким чином гроші на вітер», — торохтів той кручений на вигляд парубок з якогось іншого світу, де такі речі щось значили.

«Він пішов з хати. Годує корів, от і все».

Але хіба він не вимкнув би телевізор, щоб економити електрику? Газовий балон у них стояв великий, але ж і він не вічний.

— Тату?

Так і нема відповіді. Оллі підійшов до вікна і подивився на корівник. І там нікого. Тривога його зростала, він пройшов коридором у задню половину будинку, до кімнати батьків, збираючись із духом, щоб постукати в двері, проте в цьому не виявилося потреби. Двері були розчахнуті навстіж. Велике двоспальне ліжко стояло неприбране (батькові очі були влаштовані так, що переставали помічати безпорядок, щойно він виходив з корівника), але порожнє. Оллі вже було мало не відвернувся, та раптом помітив щось, що його налякало. Весільний портрет Алдена й Шеллі висів тут, на стіні, скільки себе пам'ятав Оллі. Тепер його там не було, лише світліший прямокутник шпалер залишився на тому місці, де він висів.

«Нічого страшного в цьому нема».

Але ж було.

Оллі пройшов коридором далі. Там були ще одні двері, і вони, які ще минулого року стояли завжди прочинені, тепер були закриті. До них було приліплене щось жовте. Записка. Ще до того, як достатньо наблизитись, щоб її прочитати, Оллі впізнав батьківський почерк. А як же інакше; чимало цидул, написаних цими кривулястими великим літерами чекало на нього і Рорі, коли вони повертались додому зі школи, і всі ті записки закінчувалися однаково.

«Підмести в корівнику, а тоді вже гратися. Просапати помідори, а тоді вже гратися. Зняти білизну, що її мати випрала, та не виваляти в пилюці. А тоді вже гратися».

«Ігри закінчились», — подумав Оллі понуро.

А потім надія зблиснула в його мозку: може, він дивиться сон? Чому б ні? Після загибелі брата від рикошету і самогубства матері хіба не могло йому наснитися, ніби він прокинувся в порожньому домі?

Знову замукала корова, і навіть це її мукання прозвучало, немов уві сні.

Кімната, на дверях якої було приліплено записку, належала дідусеві Тому. Страждаючи на застійну серцеву недостатність, він переїхав жити до них, коли вже зовсім не міг обслуговувати себе сам. Якийсь час він ще міг дошкандибати аж до кухні, щоби пообідати разом з усією родиною, але під кінець уже не полишав ліжка, спершу з пластиковою руркою, прищепленою в носі — вона називалася персипатор, чи якось так, — а потім вже здебільшого з пластиковою маскою на все лице. Рорі був якось сказав, що дідо схожий на найстарішого у світі астронавта, і мама тоді ляснула йому по щоці.

Під кінець вони всі по черзі міняли йому кисневі балони, а одного разу мама знайшла його мертвим, на підлозі, ніби він намагався встати з ліжка й від того помер. Вона закричала, гукаючи Алдена, той прийшов, подивився, послухав груди старого, а відтак вимкнув подачу кисню. Шеллі Дінсмор почала плакати. З того часу ця кімната майже завжди стояла закритою.

«Вибач, — було написано на приліпленому до дверей папірці. — Оллі, йди до міста. Моргани або Дентони чи преп. Ліббі тебе приймуть».

Оллі довго дивився на записку, а потім повернув клямку немов чужою, не своєю рукою, сподіваючись, що там не буде місива.

Нічого такого не було. Батько лежав на дідусевому ліжку зі складеними на грудях руками. Волосся в нього було зачесане