Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Кер, знову живий, але глибоко вражений своїм другим досвідом смерті та відродження, рушив далі. Він ступав по землі невпевнено, наче новонароджене оленя, що робить перші кроки, його ноги не слухалися його, підкошувалися, він спотикався об кожну купину, об кожен камінь. Його тіло, хоч і зцілене, все ще зберігало пам'ять про жахливу зустріч з ведмедем, про його гострі кігті та зуби, що роздирали його плоть, про його важку лапу, що притискала його до землі, забираючи в нього дихання, про його гаряче дихання, що обпікало його шкіру. Його шкіра ще пам'ятала пекучий біль, його ніс ще відчував запах крові та смерті, його вуха ще чули рев звіра та власний крик відчаю, крик, що застряг у його горлі, наче кістка.

Він блукав лісами та долинами, наче примара, що не знаходить спокою, його кроки були безшумними, його тінь ховалася за деревами, його постать розчинялася в тумані, наче він боявся показати себе світові, наче він хотів злитися з природою, стати її невидимою частиною. Він перетинав річки та струмки, ступаючи по холодній воді, наче намагаючись змити з себе тягар безсмертя, змити з себе кров та бруд, змити з себе спогади про смерть та відродження, спогади, що переслідували його, наче тіні, що нагадували його про його прокляття. Він піднімався на скелясті вершини, звідки відкривався вид на безкраї простори, на зелені ліси, що розкинулися під ним, наче безкінечний килим, на сині річки, що звивалися між горами, наче срібні стрічки, на далекі гори, що ховалися за обрієм, наче велетні, що сплять під небом. Він намагався знайти відповіді на свої питання в безмежному небі, в русі хмар, що пливли по ньому, наче білі кораблі, в польоті птахів, що ширяли в висоті, в шелесті листя, що шепотіло йому незрозумілі слова.

Він спостерігав за змінами пір року, за тим, як весна пробуджує природу до життя, наче дихання богів проходить по землі, як літо наповнює її теплом і світлом, наче сонце обіймає її своїми променями, як осінь забарвлює її в золоті та багряні кольори, наче художник розкидає по ній свої фарби, як зима вкриває її білою ковдрою, наче заспокоює її в обіймах сну. Він бачив, як народжуються і вмирають тварини, як вони борються за виживання, як вони піклуються про своє потомство, він бачив кругообіг життя і смерті в природі, і розумів, що це - невід'ємна частина цього світу. Він дивився на нічне небо, на мерехтливі зірки, що розкидані по ньому, наче діаманти, розсипані по чорному оксамиту, на таємничий місяць, що змінює свою форму, наче чарівник, що грає з тінями.

Так минали роки, десятиліття, століття, а може й тисячоліття, час для нього втратив своє значення, він був вічним мандрівником у безмежному океані часу. Кер бачив, як змінюється світ, як змінюються люди, як змінюється сама природа, він був свідком еволюції, свідком змін, що відбувалися на планеті. Він бачив, як зникають одні види тварин і з'являються інші, як ліси поступаються місцем степам, як річки міняють своє русло, він бачив, як змінюється обличчя землі, як воно стає іншим, незвичним, незнайомим. Він бачив, як народжуються і вмирають зірки, як місяць змінює свою орбіту, як небо вкривається незнайомими сузір'ями, він бачив таємниці космосу, таємниці Всесвіту.

Він бачив все це, і його серце наповнювалося сумом та мудрістю, сумом за тим, що минуло, за тим, що змінилося, мудрістю того, хто бачив багато, хто знає ціну життя та смерті. Він розумів, що ніщо не вічне в цьому світі, що все підвладне часу, що все народжується і вмирає, щоб знову відродитися в новому образі, що життя - це безкінечний кругообіг, в якому немає ні початку, ні кінця. Він розумів, що його безсмертя - це не дар, а прокляття, що він приречений спостерігати за цим безкінечним кругообігом життя і смерті, не маючи можливості втрутитися, не маючи можливості змінити щось, бути вічним спостерігачем, а не учасником цього життя.

Але він також розумів, що його безсмертя дає йому унікальну можливість - можливість спостерігати, вчитися, розуміти. Він міг бачити світ в усій його різноманітності, в усій його красі та жорстокості, в усій його величі та мізерності. Він міг вчитися у природи, у тварин, у людей, вчитися їхній мудрості, їхнім законам, їхнім таємницям. Він міг накопичувати знання та досвід, які не доступні жодному смертному, він міг бачити зміну епох, народження та загибель цивілізацій, міг спостерігати за еволюцією людства, за його злетами та падіннями, за його пошуками істини та щастя. І він міг використовувати ці знання, щоб допомогти людям, щоб направити їх на шлях добра та справедливості, щоб допомогти їм уникнути помилок, щоб вказати їм шлях до світла.

Він був вічним спостерігачем, вічним мандрівником, вічним учнем. І він був готовий використати свій дар для добра цього світу, для того, щоб зробити його кращим, щоб допомогти людям знайти своє місце в ньому, щоб врятувати їх від самих себе.

Він вчився жити в цьому світі, приймаючи його таємниці та закони, його красу та жорстокість, його радість та біль. Він вчився розуміти мову природи, мову вітру, що шепотів йому на вухо давні легенди, мову дерев, що розповідали йому про минуле світу, мову тварин, що ділилися з ним своїми секретами виживання. Він вчився знаходити їжу в лісі, полюючи на звірів та збираючи ягоди і коріння, він вчився знаходити притулок в печерах та під скелями, ховаючись від негоди та хижаків.

 Він вчився захищатися від небезпек, використовуючи свою силу та спритність, свою зброю та свій розум, він вчився виживати в цьому світі, де кожен день був боротьбою за існування. Він вчився лікувати свої рани, використовуючи знання про лікарські трави та властивості води, знання, які він отримав від Геї та від інших людей, яких він зустрів на своєму шляху, знання, що допомагали йому виживати в цьому суворому світі. Він вчився жити з безсмертям, з цим даром і прокляттям водночас, з цією вічною самотністю, що супроводжувала його на кожному кроці, наче тінь, що нагадувала йому про його втрати, про його біль, про його відмінність від інших людей.