Читати книгу - "Рік у місті, Марі Маас"

Аліна кивнула, але її серце було охоплене сумнівами.

**

Наступні тижні були сповнені суперечливих емоцій. Аліна намагалася підтримувати Максима, допомагала йому з підготовкою до переїзду, але водночас відчувала, як її серце стискається від думки про розлуку.

Максим, у свою чергу, робив усе, щоб залишити Аліні відчуття впевненості. Він часто повторював:
– Ми впораємося. Я вірю в нас.

За день до відльоту Максим запросив Аліну на вечерю до їхнього улюбленого ресторану. Вони провели цей вечір у розмовах про спільні мрії, обговорювали, як підтримуватимуть зв’язок, і дали одне одному обіцянку, що ця розлука – лише тимчасова перешкода на їхньому шляху.

В аеропорту Аліна намагалася триматися, але, коли Максим обійняв її перед виходом до зони посадки, її очі наповнилися сльозами.

– Пам’ятай, – сказав він, тримаючи її за плечі, – я завжди з тобою, навіть якщо ми далеко один від одного.

– І я з тобою, – прошепотіла вона, намагаючись зберегти спокій.

Максим посміхнувся, провів рукою по її волоссю і попрямував до виходу, залишаючи за собою відчуття порожнечі.

Для Аліни почався новий період випробувань. Її кар’єра продовжувала розвиватися, але відчуття самотності часто охоплювало її. Вона писала Максиму щодня, розповідала про свої досягнення і труднощі, але це не могло замінити його присутність поруч.

Максим у Японії занурився в роботу. Новий проєкт був складним, але надихаючим, і він відчував, що робить важливий крок у своєму житті. Водночас кожного вечора він знаходив час, щоб написати або зателефонувати Аліні, підтримуючи зв’язок, який став для них єдиною ниткою, що тримала їх разом.

Обох охоплювали сумніви й страх перед майбутнім, але вони знали: їхня любов – це те, за що варто боротися.