Читати книгу - "Рік у місті, Марі Маас"

Аліна сиділа у своїй квартирі, загорнувшись у ковдру, коли її телефон сповістив про нове повідомлення. Вона відклала чашку чаю і взяла телефон. Повідомлення було від Максима. Її серце завмерло — вона завжди раділа його повідомленням, але цього разу щось було не так.

Відкрите фото змусило її стиснути телефон у руках. На знімку Максим стояв поруч із красивою дівчиною. Вони обидва посміхалися, виглядали щасливими, а підпис до фото був як ніж у серце:
“Аліно, пробач мене, але я думаю, що нам краще розійтися. Це правильно для нас обох.”

Аліна застигла. В очах заблистіли сльози, а серце болісно стислося. Вона не могла зрозуміти, що відбувається. Її перша реакція була запереченням.

– Це якась помилка, – прошепотіла вона собі, намагаючись упоратися з хвилею емоцій.

Вона швидко набрала номер Максима. Телефон дзвонив довго, але ніхто не відповів. Вона спробувала знову і знову, та кожного разу було те саме – лише холодний сигнал очікування.

Аліна ходила по квартирі, хапаючи повітря, як риба на березі. Її думки плуталися, і вона не могла знайти раціонального пояснення, адже під час їхньог.о останього діалогу все здавалося добре. Чому Максим так вчинив? Чому він навіть не намагався поговорити з нею? Її голова заповнилася картинами: обійми тієї дівчини, його усмішка поруч із нею.

– Це неправда, це не може бути правдою, – шепотіла вона, стискаючи в руках телефон.

Вона намагалася написати йому повідомлення, але кожне слово здавалось безглуздим. Врешті-решт, вона просто написала:
“Максиме, скажи, що це неправда. Прошу, поясни мені.”

Повідомлення залишилося непрочитаним.

Тієї ночі Аліна не змогла заснути. Вона то ходила по кімнаті, то сиділа біля вікна, дивлячись на нічне місто. Її свідомість постійно поверталася до їхніх спільних моментів, до обіцянок, які вони давали одне одному.

Вона намагалася знайти пояснення. Можливо, його змусили? Можливо, він вирішив, що це краще для неї? Але ж він завжди був чесним. Або, можливо… він справді знайшов когось іншого?

Ця думка боляче вдарила її. Вона стиснула кулаки, намагаючись відкинути її, але біль залишилася.

Наступного дня Аліна звернулася до спільних знайомих, які могли б знати щось про Максима. Вона писала його колегам, питала, чи все з ним гаразд, чи він дійсно у Японії. Відповіді були неоднозначними – дехто казав, що бачив його в компанії японських партнерів, інші нічого не знали.

Аліна відчувала, як її розриває невідомість. Вона не могла просто відпустити його, не знаючи причин. Але водночас вона не хотіла здаватися нав'язливою.

Дні перетворилися на тижні, а від Максима не було жодної звістки. Її друзі намагалися підтримати її, але ніхто не міг зрозуміти, що вона відчувала. Аліна почала сумніватися у всьому – у їхніх почуттях, у його щирості, у тому, чи він взагалі кохав її.

Ця ситуація стала для неї найважчим випробуванням. Але навіть попри біль, глибоко в серці вона не хотіла вірити, що їхня історія закінчилася. Вона знала, що повинна з’ясувати правду, навіть якщо для цього доведеться поїхати до Японії.

**

Максим повністю занурився в роботу. Проєкт, заради якого він переїхав, потребував багато зусиль і постійної уваги. Робочі дні були довгими, але думки про Аліну гріли його душу. Він з нетерпінням чекав вечорів, щоб поділитися з нею новинами, послухати її голос або просто прочитати її повідомлення.

Та ось одного вечора все змінилося.

Після чергової важкої зустрічі Максим повернувся в офіс і побачив на своєму столі конверт. На ньому не було жодних підписів, окрім його імені. Він відкрив його, і перед ним постало фото, яке ніби випалило дірку в його серці.

На знімку була Аліна разом із Ігорем. Вони сиділи поруч у кафе, їхні обличчя були близькими, і виглядало так, ніби між ними є щось більше, ніж дружба. До фото було прикріплене повідомлення:
"Максиме, пробач, але я вирішила залишитися з Ігорем. Не пиши мені й не шукай мене. Це краще для нас обох."

Максим відкинув конверт на стіл і застиг. У грудях щось боляче стислося, а в голові завирувала буря емоцій.

– Як це можливо? – прошепотів він собі.

Він не хотів вірити в побачене. Але знімок і слова, написані були чіткими доказами.

Максим сидів у своїй квартирі, тримаючи фото в руках. Він не міг думати ні про що інше. Його охопила злість і розчарування. Це вже вдруге у його житті, що він довірив своє серце людині, яка зрадила його.

Він згадав свій минулий досвід — як напередодні весілля дізнався, що його наречена вже довгий час мала роман із іншим чоловіком. Тоді він вирішив, що більше ніколи не дозволить собі такої слабкості.

І ось знову. Цього разу це була Аліна. Людина, якій він вірив, яку кохав усім серцем.

– Який я був дурень, – промовив він, кидаючи фото на стіл. – Я більше не хочу цього терпіти.

**

Водночас Ірина, його колега, із задоволенням спостерігала за тим, як її план реалізується. Вона давно відчувала до Максима більше, ніж просто професійний інтерес. Але він завжди був далеким і відданим Аліні.

Щоб зруйнувати їхні стосунки, вона хитро підлаштувала все. Спершу зламала телефон Максима, щоб заблокувати всі повідомлення й дзвінки від Аліни. Потім знайшла старе фото Аліни з Ігорем і змайструвала листа від її імені. А коли все було готово, зробила останній крок — надіслала фото Аліні з повідомленням від Максима.

Вона була впевнена, що цей удар остаточно зруйнує їхні стосунки.

**

Максим намагався працювати, але злість і біль заважали йому зосередитися. Він ставав відлюдькуватим, мало з ким спілкувався і уникнув навіть тих кількох людей, з якими раніше міг обговорити свої переживання.

– Вона обманювала мене весь цей час, – повторював він собі, намагаючись упоратися з болем.

Ірина тим часом намагалася "підтримати" його. Вона непомітно підводила розмови до того, що всі стосунки на відстані приречені.