Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Тан зіщулив очі. Їхня блакить на мить спалахнула багряним. 

— Ні, не сумуєш, — констатував він. — Ти нещасна і намагаєшся це приховати. 

— Вдається? — вирвався з мене нервовий смішок. Я повернулася до столика, підхопила келих і зробила неспішний ковток, перекочуючи терпкість на язику. 

— Мене важко обдурити. — Тан повільно накрив мої пальці з келихом, обхопив кришталеву ніжку та відставив на стіл. — Потанцюй зі мною, Орисю, — це не було проханням. Він витягнув мене на середину зали, змусивши пару поряд посунутися. Стиснув мою долоню, доки іншою рукою міцно притримав за стан. 

Зазираючи у його небесні очі, розтулила губи й загальмовано запитала: 

— Що ви таке, Тане? І що означає татуювання, що на нас із Дмитром? 

Я зачепила комірець його білосніжної сорочки, розстебнутої на два ґудзики, та притулилася кісточками пальців до його татуювання, що поступово зникало зі шкіри. 

— Хвилюєшся за нього? — хмикнув Тан. Я похитала головою. — Татуювання з часом зійде. Тобі нічого не загрожує, Орисю. Можеш мені вірити, тут я з тобою повністю щирий. 

— А йому? — я ковтнула, відчувши неприємний присмак у роті. — Йому загрожує? 

— А ти б цього хотіла? 

— Хіба мої бажання тебе хвилюють? — Не одразу зрозуміла, що перейшла з викладачем на «ти», а моя рука безтурботно погладжувала його шию. 

— Мене не хвилюють, — загадково посміхнувся Тан і покрутив головою, когось шукаючи в натовпі. — Проте зараз, тут знаходиться той, для кого твої бажання понад усе.  

Пальці в незручних туфлях зігнулися від раптової судоми. Я прослідкувала за його поглядом, і він хрипливо засміявся, дужче стиснувши мою талію. Голова запаморочилася від танцю, я спробувала закінчити це божевілля, втім, Тан мене так легко не відпустив. 

— Як думаєш, у кому він заховався? — дихання чоловіка обпалило мою вилицю. — Що ти відчуваєш, опинившись так близько від небезпеки? Десь тут ходить твій найбільший кошмар. Він прямо зараз спостерігає за нашим танцем, за кожним твоїм рваним рухом, нервовим облизуванням губ і перечіплюванням через мої ноги. То що ти відчуваєш, Орисю? Тобі вже страшно? 

— Я не дам йому те, чого він добивається, — твердо процідила крізь зуби, зазираючи в очі Тана. — Не стану його жертвою.  

— Гадаєш, настільки величний демон полюватиме за тобою стільки років лише заради душі? — Несподівано він нахилив мене у танці, змушуючи вигнутись у спині. За багатошаровими спідницями суконь двох мавок, що кружляли довкола, швидко проскочила темна чоловіча постать. Від довгого положення вниз головою до обличчя прилила кров. 

Тан випрямив мене та застигнув навпроти моїх губ, важко дихаючи. 

— Йому не потрібна твоя душа, солоденька. Йому потрібне твоє серце. 

Насупивши брови, я висмикнула свою руку з його хватки та відступила на декілька кроків. Він кинув погляд на мої груди, що швидко здіймалися, ледве помітно прикусив нижню губу, і знову повернувся до моїх очей. 

— Не кажи йому про татуювання на шиї у свого ворога, Орисю, і тоді твоя подружка нарешті знайде спокій, — без тіні усмішки проговорив він і зникнув за нечистю, що веселилася, не звертаючи на мене, розчервонілу та розгнівану, уваги. 

Поспішно покинувши залу, я вибігла на невеликий балкон. Схопилася за поручні, наче за рятівне коло, і тихо заскімлила. Слова Тана били по ребрах, а ще й цей клятий корсет не дозволяв вдихати достатньо кисню. 

Позаду чиркнув сірник. Я випрямила спину та швидко стерла краплину, що покотилася з лівого ока. Розвернулася на звук, зустрівшись із почорнілими очима Давида, в яких відображався вогник, доки він підпалював сигарету. 

— Я вже йду, — сказала та підступила до виходу обмінюючись із ним місцями. Проходячи повз, через тісноту злегка зачепила його плечем, і відчула такий розряд, що ледве втрималася на своїх двох. 

— Складно, напевно, цілісінький вечір носити маску, — Давид видихнув кільце білого диму, викликавши своїм прохолодним тоном у мені ще один електричний струмінь, що прокотився тілом від кінчиків вух до пальців на ногах.

Що це зі мною? Раніше я так на нього не реагувала.  

Зібравши усю свою волю в кулак, і не виказавши хвилювання, відповіла: 

— Ти навіть не уявляєш, наскільки. 

Врешті потягнулася до ручки скляних дверей та увійшла в тепле приміщення. Давид мене не зупинив, за що я була йому щиро вдячна. Не було жодного бажання зараз залишатися з ним наодинці. Цей чоловік лякав мене з кожним днем усе більше.  

А що, як... Ні-ні-ні... Це не Давид. Просто не може бути він, я б відчула! Так, цей чоловік поводився дивно, проте не настільки, щоб у моїх очах бути демоном! Адже не я йому потрібна, він сам це сказав!  

Благаю, Богине, дай мені сил, щоб не збожеволіти та дожити до ранку. Я стільки страждала, хіба ж не заслуговую хоча б на хвилиночку побути щасливою?

Любі читачі, у своєму блозі я опублікувала візуал персонажів.✨