Читати книгу - "Під куполом"

— Цинамонові гремівські крекери — це круть, — оголосив Ейден. — Я тебе люблю, Каро.

Каролін посміхнулась. Їй подумалося, що це прозвучало красивіше за будь-який із читаних нею віршів. Навіть красивіше за той, про холодні сливи, Вільямса[408].

13

Джулія вражено дивилася, як повільно, а втім, упевнено спускається сходами Ендрія Ґріннел. З Ендрією відбулася трансформація. Макіяж і зачіска на місці розкошлаченого ще вчора волосся зробили свою справу, але не це було головним. Дивлячись на неї, Джулія усвідомила, як давно вона бачила третю виборну міста сповненою впевненості в собі. Цього вечора вона одягла вмерти яку красиву червону сукню, оперезану пояском на талії — схоже, від «Енн Тейлор»[409], — а в руці тримала велику ткану торбу з зашморгом. Навіть Горес задивився на неї, роззявивши пащу.

— Як я виглядаю? — спитала Ендрія, досягши підніжжя сходів. — Як та, що могла б полетіти на міські збори на мітлі?

— Ти виглядаєш приголомшливо гарною. Молодшою на двадцять років.

— Дякую, любонько, але в мене нагорі є дзеркало.

— Якщо тамтешнє тобі не показало, наскільки ти тепер краще виглядаєш, подивися у дзеркало тут, де краще освітлення.

Ендрія переклала торбу в другу руку так, немов у ній лежало щось важке.

— Ну, мабуть, таки виглядаю, трішки принаймні.

— Ти певна, що маєш для цього вже достатньо сил?

— Гадаю, так, а якщо навіть мене почне знову трусити, я тихцем зможу вислизнути крізь бічні двері. — Ендрія не мала наміру вислизати, хоч би як її там не почало колотити.

— А що в торбі?

«Ланч для Джима Ренні, — подумала Ендрія. — Яким я збираюся його нагодувати на очах усього міста».

— Я завжди беру з собою в'язання на міські збори. Подеколи там так довго й нудно тягнеться час.

— Не думаю, щоб ці були нудними, — зауважила Джулія.

— А ти сама підеш, чи як?

— О, я поки що думаю, — з сумнівом промовила Джулія. Вона сподівалася бути вже далеко від центру Честер Мілла на той час, як збори закінчаться. — Мені спершу треба зробити деякі справи. Ти зможеш дійти туди сама?

Ендрія послала їй гумористичний погляд «мамо, я вас благаю».

— Уздовж вулички та вниз пагорбом — і я вже там. Маршрут, торований роками.

Джулія подивилася на годинник у себе на зап'ясті. Було вже чверть на шосту.

— А ти не надто рано вирушаєш?

— Ел відкриє двері о шостій, якщо не помиляюсь, а я хочу зайняти собі зручне місце.

— Як виборній тобі слід було б сидіти прямо на сцені, — сказала Джулія. — Якщо маєш таке бажання.

— Ні, не маю. — Ендрія знову перекинула торбу в іншу руку. Її в'язання лежало в торбі, разом з матеріалами справи ВЕЙДЕР і револьвером 38-го калібру, подарованим їй братиком Твічем для самозахисту. Не гірше він прислужиться для захисту міста, гадала вона. Кожне місто схоже на людський організм, але має одну значну перевагу, якщо в міста погано з мозком, трансплантація може бути успішною. Можливо, до вбивства не дійде. Вона молилася, щоб не дійшло.

Джулія дивилася на неї здивовано-запитально. Ендрія усвідомила, що була відлетіла десь далеко вслід за своїми думками.

— Я хотіла б сьогодні посидіти просто серед жителів міста. Але скажу своє слово, коли прийде час. Можеш бути певна.

14

Енді мала рацію щодо Ела Тіммонса, котрий відкриє двері о шостій. На той час Мейн-стрит, ледь не абсолютно порожню вдень, заповнили люди, котрі прямували в бік міської ради. Інші невеличкими групами спускалися міським пагорбом, ідучи з житлових кварталів. Почали під'їжджати машини зі Східного й Північного Честера, більшість із них переповнені пасажирами. Скидалося на те, що ніхто не бажав цього вечора залишатися на самоті.

Вона прибула досить рано, тож мала доволі вільних місць на вибір і зупинилася на третьому від сцені ряді, біля проходу. Прямо перед нею в другому ряді сиділа Каролін Стерджес і діти Епплтон. Діти зацікавлено роздивлялися на все і всіх. Малюк тримав щось затиснуте в кулаку, що виявилося гремівським крекером.

Серед тих, хто прийшли завчасно, була також Лінда Еверет. Джулія розповідала Ендрії про арешт Расті — надзвичайно цинічний — і знала, що його дружина вкрай цим пригнічена, але зараз вона вдало це приховувала під ефектним гримом і гарною сукнею з великими накладними кишенями. Порівнюючи її вигляд із власним станом (сухість у роті, в голові біль, шлунок крутить), Ендрія була в захваті від відважності Лінди.

— Сідайте біля мене, Ліндо, — запропоновувала вона, поплескуючи долонею по сусідньому місцю. — Як там Расті?

— Я не знаю, — відповіла Лінда, прослизаючи повз Ендрію й сідаючи поряд. Щось, що лежало в одній з її забавних кишень брязнуло об дерево. — Вони не дозволяють мені з ним побачитись.

— Ця ситуація мусить бути виправлена, — промовила Ендрія.

— Так. І її буде виправлено, — погодилася суворо Лінда, а потім нахилилася вперед: — Привіт, дітки, як вас звуть?

— Це Ейден, — сказала Каро, — а це…

— Я Аліса, — дівчинка простягнула руку в королівському жесті… далебі, ніби подавала її з трону. — Я і Ейден… ми з Ейденом… Купрітки. Це слово означає «Купольні сирітки». Його Терстон придумав. Він знає всякі магічні трюки, от як витягнути в людини з вуха монету і ще багато інших.

— Ну, в тебе, схоже, все йде пречудово, — сказала Лінда, усміхаючись. Аж ніяк не почувалася вона веселою; ніколи в житті вона не була такою напруженою. От тільки напружена тут недоречне слово. Їй було страшно до всирачки.

15

О шостій тридцять паркінг позаду міської ради був повний. Далі займали місця вже вздовж Мейн-стрит, Вест-стрит та Іст-стрит.

За чверть до сьомої навіть стоянки біля пошти й поліцейської дільниці заставили машинами і в залі міськради ледь не всі місця були зайняті.

Великий Джим передбачав можливість великого напливу народу, тому Ел Тіммонс, котрому асистували кілька молодих копів, розставив на галявині взяті з клубу Американського легіону[410] додаткові лави. «ПІДТРИМУЙТЕ НАШЕ ВІЙСЬКО» — закликали написи на деяких з них; «БІЛЬШЕ ГРАЙТЕ В БІНГО!» на інших. По боках вхідних дверей міськради встановили великі звукові бокси «Ямаха».

Для дотримання порядку задіяно було більшість офіцерів міської поліції — зокрема, усіх копів-ветеранів, окрім одної персони. Коли спізнілі бурчали на те, що їм доводиться сидіти надворі (або стояти, коли навіть на лавах не залишилося вільних місць), шеф Рендолф говорив, що слід було приходити раніше: хто вчасно приходить, тому Господь годить. А ще, додавав він,