Читати книгу - "Під куполом"

— Джо, це збіса чудова ідея, — спалахнули очі в Джекі.

— Боже правий, — промовила Клер, затуляючи собі долонями обличчя.

8

Ерні причалив фургон телефонної компанії до вантажного дебаркадера Берпі. «Тепер я кримінальник, — думав він, — а моя дванадцятирічна онука моя спільниця. Чи їй уже тринадцять?» Та яка різниця; він не думав, що Джим Ренні поставився б до неї як до неповнолітньої, якби їх схопили.

Роммі прочинив задні двері, побачив, що це вони, і вийшов на дебаркадер із гвинтівками в обох руках.

— Були якісь проблеми?

— Гладенько, як по шовку, — відповів Ерні, вилазячи по сходах на дебаркадер. — На дорогах нікого. Є ще рушниці?

— Йо. Трішки. Усередині, за дверима. Ви теж допомагайте, міс Норрі.

Норрі підхопила пару рушниць і передала їх у руки дідусеві, котрий поклав їх у кузов фургона. Роммі викотив на дебаркадер візок. У ньому лежало з десяток рулонів свинцевого полотна.

— Нам не тгеба їхь зараз розгортати, — сказав він. — Я тільки відріжу кілька шматків для вікон. А щит на лобове скло ми зробимо, коли вже під'їдемо туди. Залишимо щілину для прозору, як у старому танку «Шерман»[401], і покотимося прямо вгору, ми. Норрі, поки ми з Ерні пораємосься тут, спробуй, чи ти зможеш викотити інший візок звідтіля. Коли не зможеш, покинь його там, ми потім його заберемо.

Інший візок було навантажено картонними ящиками з харчами, здебільшого там були бляшанки або пакети концентратів для туристів. Один із ящиків був ущент напханий конвертиками з дисконтними розчинними напоями. Візок виявився важким, та варто було їй його попхати, як той покотився далі легко. Інша справа зупинити; якби не Роммі, котрий кинувся від кузова фургона з простягнутими руками, візок би напевне перекинувся з дебаркадера.

Ерні закінчив блокувати маленькі задні віконця краденого фургона відрізами свинцевого полотна, які трималися там завдяки нещадному використанню клейкої стрічки. Тепер він витер собі лоба і сказав:

— Це диявольськи ризикове діло, Берпі… Те, що ми задумали вирушати аж такою, збіса, колоною до саду Маккоя.

Роммі знизав плечима й почав завантажувати ящики з припасами, нагромаджуючи їх попід стінами, щоб середина фургона залишалася вільною для пасажирів, котрі, як вони сподівалися, з'являться пізніше. На спині його сорочки розросталося потове дерево.

— Ми можемо лиш надіятись, що великі збори нас прикриють, якщо робитимемо все жваво й по-тихому. Вибір маємо небагатий.

— А Джулії й місіс Макклечі вистачить свинцю на вікна їхніх машин? — запитала Норрі.

— Йо. Після полудня. Я їм допоможу. По тому вони мусять залишити свої машини тут, позаду магазину. Не можуть же вони кататися містом із завішаними свинцем вікнами, у людей родяться запитання, да.

— А ваш «Ескалейд»[402]? — спитав Ерні. — Він заковтне решту припасів і не подавиться. Ваша дружина може підігнати його сю…

— Міша не поїде, — сказав Роммі. — Не бажає мати нічого спільного з цим, вона. Я прохав, по-всякому, хіба лиш навколішках не молив, але для неї це було все одно, якби я вив вітром, що гасає навкруг дому. Наскільки сильно я можу здогадуватися, це тому, що я розповідав їй не більше за те, що вона й так уже знала… хоча там зовсім небагато, це не вбереже її від лиха, якщо Ренні на неї напосяде. Але вона не хоче цього визнавати, сама.

— Чому ні? — спитала Норрі з розширеним очима, второпавши, що це її запитання, мабуть, негідне, тільки після того, як ці слова вже скотилися їй з язика, й дідусь насупився.

— Бо вона отака-от уперта, любонько. Я їй пояснював, що її можуть образити. «Най тільки спробують», — відповіла вона. Вуаля, така моя Міша. Чорт. Якщо мені дасться шанс пізніше, я проберусь згори сюди, подивлюся, чи не передумала вона. Кажуть, це такий жіночий привілей. Нумо, давай завантажимо ще кілька ящиків. Тільки не заставте ними рушниці, Ерні. Нам вони можуть знадобитися.

— Я сам собі повірити не можу, що втягнув тебе в це, дитинко, — промовив Ерні.

— Все гаразд, дідуню. Мені більш не сподобалось би бути невтягнутою, ніж навпаки.

І ось це принаймні було щирою правдою.

9

БРЯЗЬ. Тиша.

БРЯЗЬ. Тиша.

БРЯЗЬ. Тиша.

Схрестивши ноги, Оллі Дінсмор сидів за чотири фути від Купола, а поряд з ним стояв його бойскаутський рюкзак. Рюкзак був повний каменів, які він назбирав у палісаднику… рюкзак був, правду кажучи, такий повний, що Оллі сюди радше приволікся, ніж прийшов, побоюючись, що брезент на дні прорветься і виваляться всі його боєприпаси. Але рюкзак витримав і хлопець теж. Він вибрав черговий камінь — гладенький, гарно відполірований якимсь із прадавніх льодовиків — і замашно метнув його в Купол, де камінь вдарився немов об чисте повітря й відскочив назад. Він його підібрав і пожбурив знову.

БРЯЗЬ. Тиша.

Купол має одну принадливу якість, думав хлопець. Хоч він і є причиною того, що померли його брат і мати, але, їй-бо, одного заряду боєприпасів достатньо на цілий день.

«Кам'яні бумеранги», — подумав він і усміхнувся. Щиро усміхнувся, але на його надто схудлому обличчі ця посмішка виглядала дещо жахливою. Останнім часом він майже не їв і гадав, що їсти йому знову захочеться вельми нескоро. Почути постріл, а потім знайти на підлозі біля кухонного столу власну матір із задертою пеленою, коли з-під сукні в неї видніються труси, а півголови відстрелено… такі враження аж ніяк не сприяють апетиту.

БРЯЗЬ. Тиша.

По інший бік Купола буяв розтривожений вулик; там виросло наметове містечко. Туди-сюди пиряли джипи та ваговози і сотні осіб військового люду метушилися там під зливою команд і лайки їхніх начальників, промовлюваних часто на одному подихові.

На додаток до вже встановлених наметів там зараз напинали ще три довгих. На вкопаних перед ними щитах були написи: «1 ПУНКТ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВІДВІДУВАЧІВ», «2 ПУНКТ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВІДВІДУВАЧІВ» та «ПУНКТ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ». А знак перед іншим, ще довшим наметом повідомляв: «ЛЕГКІ ЗАКУСКИ Й НАПОЇ». Невдовзі по тому, як Оллі сів і почав шпурляти камінці в Купол, прибули ще два ваговози, на платформах яких приїхали туалетні кабінки. Тепер ці сральники вже стояли привітними голубими рядами доволі віддалік від ареалу, вздовж якого розташуються й балакатимуть рідні з рідними, бачачи одне одного, але не в змозі торкнутись.

Те, що вихлюпнулося з голови його матері, було схожим на запліснявіле варення, але чого не міг зрозуміти Оллі: навіщо вона зробила це таким чином і в тому місці? Чому саме там, де вони зазвичай їли всі разом? Чи вона так уже