Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

А мені не страшно.

Але тільки до того, як на думку спало, що зараз пів на восьму вечора, роботу він закінчував найчастіше близько сьомої, а від міста їхати годину-півтори мінімум. Навіть якщо уявити, що про появу Влада повідомили ще до того, як той з'явився в лікарні, то все одно виходило, що Артур примчав майже втричі швидше... «А якщо хтось ще посунеться — договір розірваний». "Це саме те, що я хотів почути". Хоч мені відомо замало, але не зрозуміти неможливо. Артур злий не на мене. Не на те, що я спілкувалася з Владом, але на причину його приїзду. На небезпеку для мене. Від цієї думки солодко занило серце.

І ось ми вже за воротами особняка. Артур буквально витягнув мене з машини і затяг до будинку. Потім сходами і в кімнату.

- Артуре, я знаю, ти не на мене сердишся. А на Влада, Олексія, на ситуацію, – він зупинився, навіть застиг. А я поклала долоню йому на плече, ковзнула по передпліччю, притягуючи руку, що тримає мене до грудей, - але не на мене. Лякаєш навмисне, щоб приховати те, як переживаєш за мене. Ти з усіма так… Для всіх намагаєшся здаватися поганим та страшним…. Але ти не…

- Не який? - він повернувся до мене. На мужньому обличчі більше жодного сліду гніву, воно спотворене ніби від болю. Він хлюпав у потемнілих очах, він скував м'язи під моїми пальцями. - Не поганий, так? Я хороший, білий і пухнастий. Як Костянтин, що трахав твою подружку відразу після вашого невдалого весілля, а може і до нього? Чи, може, як Порох?

- Не як хтось із них, - я торкнулася долонею колючої щоки. Він здригнувся ніби від ляпаса, а потім пригорнувся міцніше. Прикрив очі на кілька секунд, шумно дихаючи крізь стиснуті зуби, - а як ти сам. І ні, не хороший. Ніхто з людей не підходить для цього визначення. Воно, як зразок, у природі не зустрічається. Ти жорсткий, може жорстокий навіть. Скоріше за все так. Ти сильний, ти дбайливий… Не лише про мене. Про багатьох, хоч і намагаєшся це приховати. Тобі простіше так. Я розумію, правда. Як і те, що ти зовсім не такий, яким хочеш, щоб тебе бачили інші.

Він раптом розреготався. Диявольський, зловісний звук, зовсім не схожий на той, що був тоді в саду. Підтягнув мене до дзеркала, схопив за підборіддя – сильно, майже до болю, розгорнув, змушуючи дивитись на наше відображення. У дзеркалі у світлі дня, що закінчувався ми були схожі на ката та його жертву.

- Подивися на себе, - прогарчав він, - на ту, що волала, що ніколи не буде моєю. І що ж тепер, га? Скільки до того, як ти сама віддасися мені?

"До чого брати силою те, що набагато цікавіше отримати добровільно".

- Це мало бути складніше, - вів далі Артур. - Я й уявити не міг, що ти після всього так легко поведешся, так легко вигадаєш собі те, чого немає і ніколи не було. Так швидко заміниш коханого Джейка тим, хто здав його. Так, це був я, крихітко. Я знав, що він зливає Лиса і в потрібний момент розповів про це, отримавши натомість тонну бабла з тобою на додачу. Думав, гра вийде складною і захоплюючою, а вона виявилася простою і нудною настільки, що ліньки забиратиме виграш.

Він прибрав руки, відштовхнув мене навіть. Несильно, а я все одно впала на коліна. Задихаючись від болю та сорому. Не чула, як Артур пішов, бо у вухах продовжували звучати його слова. Продовжувала звучати правда.