read-books.club » Романтична еротика » Красуня та чудовиська, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

80
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Красуня та чудовиська" автора Надія Борзакова. Жанр книги: Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 73
Перейти на сторінку:

Ще ми майже щодня вечеряли разом – якщо я чергувала у лікарні, Артур неодмінно приїжджав скласти мені компанію. Коли він не з'являвся вечорами, не знаходила собі місця від тривоги, адже по суті як про його минуле, так і про сьогодення не знала майже нічого. Так, трохи більше написаного у пресі. Ще не знала, де він і з ким. Думка про те, що Артур цілком імовірно проводить час із жінками, немов отрута, труїла душу.

Втім, він був відсутній рідко. Не в приклад людям свого кола, нечасто відвідував прийоми і жодного разу сам їх не влаштовував за ці місяці. І майже завжди приїжджав ночувати. Але сексом можна займатись і вдень.

- Як твоя жінка ставиться до мене? - тоді ще лежав сніг. Безхмарної ночі ми гуляли у саду. Хоч на календарі була весна, а сніг і не думає сходити.

- Хто б її питав, - у сірих очах, звернених до мене, грали смішки, - якби вона була.

А тепер погляд змінився. Важкий, відчутний, наповнений чимось, що відгукується глибоко всередині. Я відвела свій, різко нахилилася і, зліпивши сніжку, запустила в нього. Та потрапила в ціль, і я, сміючись, кинулась навтьоки. Він наздогнав і повалив у м'яку білу перину. І ми бешкетували, як діти, і вперше сміялися разом.

Але кожен подібний момент переслідував пекучий сором. Через Джейка - адже я так зраджувала йому, через себе - свої нездорові почуття, варіації стокгольмського синдрому. Це він, точно він, щоразу думала, коли в голові звучали слова про те, що Артур змусить мене захотіти віддатися йому.

Я наділяла людину, яка полонила мене якостями, якими такий, як він, не володів і володіти не міг, щоб виправдати свій потяг до нього. А потім перед очима проносилася лікарня, його відмова від прибуткового наркобізнесу та інше, що я по крихтах дізнавалася про цього чоловіка, але головне - всі минулі місяці, коли Артур дбав і захищав. Як умів, але робив саме це. Я знала…

Найгіршим була ймовірність, що я для нього лише чергова непідкорена вершина, незахоплена територія. Що підкоривши і захопивши, він відразу перейде на щось нове. І опинитися в руках Лиса після цього - найменше зло для мене. Через всі ці почуття я все частіше уникала його, все частіше працювала за двох, щоб надлишок справ не давав часу думати. Ось тільки від себе не втечеш.

Побачити Влада в коридорі лікарні я не очікувала точно. Алекс та ще один охоронець Максим буквально виросли між нами. І, звичайно ж, ця синхронність вже привернула загальну увагу.

- Ну, привіт, Елізо, - весело кинув хлопець, - може, притримаєш своїх сторожових.

Алекс стиснув кулаки, вперши погляд у Влада. Скандал - точно останнє, що мені потрібно. Чого б він не приїхав, від розмови шкоди не буде. Адже що він мені зробить...

- Давай пройдемо в мій кабінет, - Алекс і Макс неохоче відступили. Вони справді прислухаються до мене чи це тільки так здавалося?

- Дивлюся, у тебе все гаразд, - він поволі обвів поглядом кабінет.

Гнівні слова рвалися з язика, але я стримувалася. Що зміниться від того, що я кину йому в обличчя звинувачення.

- Навіщо ти тут, Владе? - я опустилася в крісло, не запропонувавши сісти йому.

- Та поряд був, вирішив от побачитися зі старою подругою, - широко посміхнувся хлопець і плюхнувся навпроти крісла. З-під шкіряної куртки майнула кобура з пістолетом.

- Так, дружба - поняття розтяжне, - я дуже намагалася зберегти спокійний тон. Але перед очима миготіли ті страшні фото і шматок шкіри з татуюванням, спогади про моторошний морок розпачу болем відгукувалися всередині.

- Як і кохання, - слова як удар батога, - але я не засуджую в жодному разі. Краще стати повією одного, ніж багатьох.

- Тобі видніше, - лють палила, як вогонь, позбавляла самоконтролю. Він схопився з крісла.

- Ще один крок, і тебе викинуть звідси, як сміття, яким ти і є, - не мій тон, і слова не мої. І посил навіть зовсім інший.

Влад здивувався. Завмер на мить із комічним розгубленим виглядом, але швидко зібрався.

- Когось мені це нагадує… Ах, так, Пороха. Він, навіть дивлячись у дуло спрямованого на нього ствола, був на понтах.

Він склав середній та вказівний пальці "пістолетом" і зобразив постріл.

- О, боже, це ти, - раптово пересохлими губами прошепотіла я, - це ти його вбив.

Кабінет закрутився перед очима, гомін став у вухах, і я вже не чула відповіді Влада.

Шум за дверима протверезив, а через секунду в кабінет увірвалися Артур з Вадимом.

- Геть пішов, - дуже тихо промовив Артур. Краще б прокричав. Мабуть, тоді прозвучало б не так моторошно. Його нинішній вигляд міг би налякати будь-кого. Навіть мене. Раніше…

- Та навіщо ви так, Артуре Дмитровичу, - глумливий тон нівелював голос, що здригнувся.

- Я сказав. Пішов. Геть, - Артур ступив назустріч, а Влад позадкував. Якось стиснувся навіть, ніби бажаючи здаватися менше, - а якщо хтось ще поткнеться, договір розірвано.

  - Це саме те, що я хотів почути, - відсалютувавши, Влад навмисне повільно вийшов. Артур кивнув охоронцям і ті приєдналися. А сам раптом підійшов і стиснув мене в обіймах. Так сильно, що стало важко дихати, але мені було байдуже. Я обвила руками його талію, притулилася щокою до кам'яних грудей, що здригалися. Його запах наповнив ніздрі, дурманячи.

Лише секунда, і Артур розтис обійми. Потім раптом схопив за руку.

- Я сказав тобі не спілкуватися ні з ким із минулого! – гнівно виплюнув мені в обличчя. І потяг геть із кабінету.

- Артуре! - голосно прошепотіла я, - Що ти робиш? У мене ж зміна.

- Вона закінчена, як і робота, якщо ти не здатна робити що сказано, - рикнув він.

- Артуре, відпусти! Я сама піду… Будь-ласка, не влаштовуй сцен, - я осіклася, згадавши, що саме моє небажання влаштовувати ці сцени стало причиною того, що сталося.

Він, звичайно ж, і не думав чути, тому їжа для розмов колегам та пацієнтам забезпечена. Підтягнувши до припаркованої прямо біля входу машини, Артур заштовхав мене на переднє пасажирське сидіння, а сам, заперечливо кивнувши водієві, сів за кермо. Втиснув педаль до упору, і ми буквально вилетіли з двору. Я пристебнулася, а Артур про це не думав. Стискаючи кермо так, що побіліли кісточки він прискорювався дедалі більше. Блідий, напружений, із якимось диким поглядом.

1 ... 22 23 24 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Красуня та чудовиська, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"