Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Вибач, але я просто не подумала, що спричиню такий переполох. Ти чого взагалі хвилювався? Ти ж майже посеред ночі залишив мене тут? 

– Валентинко, зрозумій, ситуація, в якій ти тепер знаходишся, неординарна. Від твоїх опікунів можна будь-чого очікувати. Вони зараз в ярості через твій вчинок і дуже бояться розголосу, тому пробують всіма правдами й неправдами знайти тебе та залякати. І хоч Стас вжив всіх заходів для твоєї безпеки, але всяке може статися, тому, будь ласка, будь на зв'язку 24/7. Це наш зі Станіславом спокій, а твоя безпека, розумієш? – Віталік просто продірявлює мене поглядом. Усвідомлюю, що він злиться, але не показує цього мені. Ніяковію за свою дурість.  Наробила такого переполоху на порожньому місці.

– Я почула тебе. Більше це не повториться. Обіцяю! Раз уже примчав до мене сюди через усе місто, заходь. Розумію, що ти ще не снідав. Проходь на кухню, почувайся, як удома. Я миттю, тільки прийму душ. Можеш приготувати собі каву… – Віталій проходить до квартири і прямує на кухню, а я зачиняю двері, й піднімаюся у спальню, аби знайти  та увімкнути телефон, а потім в душ. Я навіть не уявляла собі масштаби катастрофи в душі Стаса: 30 пропущених дзвінків і 15 повідомлень у вайбер. Присідаю на ліжко, видихаю й набираю Станіслава. Я ще не придумала собі виправдання, та байдуже. Один гудок, і Стас відразу піднімає слухавку: 

– Валю, з тобою все добре? 

– Так! – випалюю на одному диханні. – Добрий ранок, Станіславе! Вибач, я не думала, що ти будеш так сильно хвилюватися за мене…