Читати книгу - "Вовк-тотем"

На новому ж пасовищі комарів, які безпечно перезимували з минулого року, було ще більше, тож комарине лихо тут було ще «лихіше».

Після обіду Чень, почитавши трохи книжку в юрті під захистом москітної запони, надягнув протимоскітний капелюх, подібний за формою до капелюха пасічника, узяв віничок з волосу кінського хвоста, яким відганяли мух, і вийшов подивитись на оточеного комариною зграєю Вовчика. Це була та сама доба дня, коли комарині зграї якраз готуються до генеральної атаки. Щойно переступивши поріг юрти, Чень виявився оточений жахливим пищанням, ще страшнішим за звуки військової сирени.

Великі жовті комарі в Орхонському степу позбавлені вовчої мудрості, однак наділені більшою, ніж вовки, відчайдушністю й відсутністю страху смерті, коли йдуть в атаку. Варто їм лише відчути запах живої істоти, як вони миттю кидаються на неї й кусають, навіть не сумніваючись і не намагаючись спочатку розпробувати. Оскільки зграя не має при цьому ні тактики, ні стратегії, вона схожа на хмару безладних летючих голок, що поспішають устромити своє жало абикуди в тіло жертви. І скільки б разів коні й корови не відганяли їх своїми хвостами, вони все одно продовжують роїтися над ними, причому, зачуявши запах крові на жалах своїх зігнаних товаришів, інші комарі скаженіють іще більше.

Сітку капелюха перед очима Ченя — дірчасте квадратне віконечко зі сторонами в один чи — моментально обсіли безліч жовтих комарів. Сфокусувавши на них погляд, він побачив, як із кожної дірочки в сітці до нього тягнуться, мов великі голки, довгі носики великих жовтих комарів. Чень сердито помахав своїм віничком і змів їх декілька десятків, однак не встиг він і оком зморгнути після цього, як дірчасте віконечко його капелюха було знову густо вкрите жовтими комарями. Тож йому доводилось працювати віничком, ніби віялом, тільки тоді він міг бачити щось попереду. Чень підвів голову й поглянув на небо — комарині зграї там ніби готувались до битви: вони висіли в повітрі щільною хмарою, менше ніж за два метри над головою, і здавалося, що в степу спалахнув вогонь війни і небо вкрилося товстим шаром жовтого диму. Чень подумав, що це і є справжній страшний «сигнальний вовчий дим» — «жовтий дим», утворений комариними зграями в степу. Таким чином, у цей сезон люди й худоба в степу перебували в стані війни.

Піднявши голову, Чень ретельно вивчав ситуацію з комарями, щоб належним чином підготуватись до нічного чергування. Він зауважив, що цього разу не тільки комарині зграї були надзвичайно щільними, але й самі комарі в них були жахливо великими. Оскільки комарі безперервно рухали своїми крильцями, крилець було не видно, а тільки комарині тільця, такі великі, мов скелети сушених креветок, висіли в повітрі. Якоїсь миті йому здалося, що він опинився на дні озера і дивиться нагору крізь прозору воду, а над головою в нього пливе щільна зграя креветок.

Стриножений білий кінь Ченя давно вже не наважувався йти на схили пастися. У цю мить він саме стояв на купі овечого гною, з-під шару якого не проростала трава, тож комарів тут було помітно менше. Однак тіло коня навіть тут було вкрите товстим шаром жовтих комарів, і здавалося, що його обмазали рисовими висівками. Білий кінь, побачивши господаря з віничком, яким він обмітав комарів, повільно й шкутильгаючи почав наближатися до Ченя. Той поспішив йому назустріч, нахилившись, розв’язав його шкіряні «кайдани» й відвів коня до возика, де комарів було менше, а там знову надів на нього пута. Кінь безперервно качав угору і вниз головою, щоб якось дати раду собі з комарями, що сиділи в нього на грудях і передніх ногах, щосили розмахуючи при цьому хвостом, щоб відігнати цих комах із живота, задніх ніг, боків і спини. Мільйони жовтих комарів піднімали своїми передніми лапками шерстинки коня й встромляли свої гострі носи прямо в його тіло. Невдовзі животи комарів випирало, а на тілі коня ніби виростав великий овальний плід дерези, який аж блищав свіжим червоним кольором. Білий кінь намагався щосили відігнати комарів і кожним помахом хвоста змітав із себе кривавий шар, аж його хвіст склеївся від крові. Від роботи хвоста коня, в межах його досяжності дійсно був свій ефект — кров лилась рікою. А білий кінь при цьому був схожий на закривавлену тварину, яка щойно вирвалась із зубів вовчої зграї.

Чень своїм віничком допоміг коневі розігнати комарів, щосили обмахнувши ним спину й передні ноги тварини, кінь був так удячний, що безперервно кивав до господаря головою. Однак зграя ставала щільнішою — проженеш одну партію комарів, як їм на зміну прилетить інша, тож тіло коня постійно залишається мов обгорнуте «висівками» і на ньому постійно виростають «плоди дерези».

Та більш за все Чень хвилювався за Вовчика, тож поспішив до вовчого кола. Після дощів нора Вовчика до половини заповнилась водою, тож він не міг заховатись туди від комарів. Його легеньке літнє хутро абсолютно не могло захистити його від комариних жал, а його ніс і вуха, повіки та шкіра на морді, голові й животі, а також чотири лапи, майже або зовсім позбавлені шерсті, були безпосередньо відкриті для укусів. На цей момент Вовчикові вже так дошкулили комарі, що він ледь не сказився. Схоже, степові комарі визначили для себе, що вовча кров найбільш поживна, тож Вовчик зібрав біля себе найщільніший у степу «жовтий дим». Від укусів комарів він вимушений був постійно качатись по землі. Коли ж він насправді вже не витримував їхніх укусів, то починав, мов скажений, бігати по колу, але коли йому ставало жарко від цього, він навіть язика не наважувався висунути, тим більше не наважувався зробити глибокий вдих, боячись затягнути комарів собі в горло. Невдовзі Вовчик скрутився калачиком так, щоб його майже не захищені хутром задні лапи опинились під тілом, а двома передніми лапами при цьому він накрив свій ніс. Чень Чжень ніколи б не міг подумати, що цей володар степу раптом опиниться в такому жалюгідному стані через комарину