Читати книгу - "Вовк-тотем"

Надворі ставало дедалі задушливіше, й комарині зграї, що роїлися над головою, були так ущільнені тиском повітря, що їх неможливо було розігнати. Чень Чжень своїм віничком змів комарів з Вовчика, після чого погладив його рукою по тілу й голові, однак кожний рух все одно ніби збирав з його тіла «висівки», і з кожним рухом його рука забарвлювалась кров’ю. У Ченя так защеміло серце, що він ледь витримував, адже ця кров — це були його, Ченя, час і сили. Вовчик, однак, так зрадів, що почав облизувати руку Ченя, злизуючи й криваві сліди з неї, а також, скрутивши голову, почав щосили чухатися об коліно Ченя, аж на штанях залишився цілий жмут закривавленої вовчої шерсті. Вовчик ухопився за Ченя, ніби дійсно за рятівну соломинку, й не відпускав його; очі його світились удячністю й радістю. Чень Чжень при цьому подумав про вовчі зграї в степу. Порівняно з об’їденою худобою невисокою травою біля табору, трава на гірських моріжках була набагато вищою, тож вовкам там було ще гірше: якщо сховатись у печеру — комарі залетять і туди, якщо бігти за вітром, щоб їх здувало з тіла, — попереду все одно буде інша зграя. Байбаків нині теж не зловиш, а навіть якщо й зловиш одного, його буде не досить, щоб компенсувати втрату крові через комарів. Старий Біліґ казав, що за комариним лихом відразу ж приходить вовче, адже комарині зграї роблять вовків голодними й скаженими, а страждають від цього люди. Два лиха, яких найбільше бояться в степу, — це комарине лихо й вовче лихо, тож останніми днями люди на пасовищі були дуже стривожені.

Вовчик, очевидно, був надзвичайно втомлений, однак не худнув. Невідомо скільки його крові випивали комарі щодня й щоночі, додати до того ж значні фізичні зусилля, які витрачались даремно. Перед лицем такого жахливого комариного лиха упертий характер Вовчика ставав усе сильнішим, а «вибух» комариних зграй у степу анітрохи не вплинув ані на його апетит, ані на кількість їжі, яку він споживав. Річ у тім, що коли в розпал літа приходить комарине лихо, збільшується й кількість хворої худоби, тож Чень часто міг роздобути мертвих баранів, щоб нагодувати Вовчика, таким чином малий подвійною порцією їжі протистояв надмірній експлуатації й моральним стражданням, спричиненим йому комариними зграями. Тож навіть у сезон лиха Вовчик, як і раніше, всіма силами дбав про те, щоб накопичувати жирок і рости. А Чень при цьому був схожий на голову сімейства, якому поменшало клопоту — йому не потрібно було змушувати чи прилещувати «дитину» виконувати «завдання». Вовчику від нього була потрібна тільки одна добра справа: турбота про те, щоб він був ситий після кожного прийому їжі. Йому аби були тільки м’ясо і вода, тоді він міг упоратись із будь-якими лихами чи труднощами, ще й представляв би вам щодня перелік своїх визначних результатів. Чень Чжень думав, що людина, яка коли-небудь утримувала вовченя, мабуть, ніколи не буде покладати занадто високих надій на своїх дітей. Відтепер не слід говорити: «Чекати від сина, що він стане драконом»,[159] потрібно говорити: «Чекати від сина, що він стане вовком» — саме це буде найвищим рубежем, який мало хто зможе подолати.

Вовчик раптом нервово підскочив — якийсь великий жовтий комар підліз під його живіт і вкусив за «горобчика». Це було так боляче, що Вовчик забув про все на світі й миттю змінив своє ставлення до комарів: високо піднявши задню ногу, він засунув голову під живіт, намагаючись зубами почесати свій дітородний орган. Однак як тільки він підняв задню ногу, декілька сотень голодних комарів зі свистом кинулись уперед і вкрили його живіт. Вовчику було так боляче, що він ладен був відкусити собі той орган.

Чень Чжень облишив Вовчика і, схопивши косу та плетений з вербового гілля кошик, поспішив до яру в західних горах косити полин. Минулого року комарів було мало, тож Чень тільки один раз ходив із Ґасмаа косити цю траву. Але коли вони переїхали на нове пасовище біля озера, тут постійно йшли дощі, і Чень давно вже розвідав місця, де росте полин. Дощі принесли з собою комарине лихо, але й сприяли тому, що в стелу починала буяти ця трава. Коли атаки комариних зграй досягали апогею, полин у ярах якраз теж набирав силу й розпускав свій гіркий запах. Чень шанобливо підняв голову й подивився на Тенґера — він подумав, чи змогли б степовики вижити в степу, якби там не було полину?

Собаки, побоявшись комарів на луках, не пішли за Ченем, а залишились лежати під возиком, де комарів було не так багато й можна було сховатись від сонця. Коли Чень ішов до західного яру, він побачив, що отари з віддалених бригад усі були відігнані на верхівки гір, де мало трави, багато каміння і є протяг, тож тільки там овець можна було втримати. Чабани усі були в протимоскітних капелюхах, і хоча їм було жарко й важко дихати, ніхто не наважувався цього капелюха зняти.

У яру трава була висока й комарів багато, оскільки їх тут зовсім не здував вітер. Чень обливався потом, його роба майже вся змокріла. Велика кількість комарів відразу ж повстромляли в грубе мокре полотно його роби свої гострі носи, однак, устромивши їх наполовину, вже не могли ні просунути їх далі, ні вийняти, таким чином на робі Ченя утворилась зграйка комарів, які зависли в повітрі, прикуті своїми носами до роби. Ченю було ліньки витягати їх, тож він полишив їх самотужки розплачуватись за свої ж дії й помирати від утоми й натуги. Однак невдовзі він відчув гострий укус у плече, а коли ляснув по тому місцю долонею, на ній відразу ж утворилась кривава пляма.

Щойно Чень наблизився до однієї з ділянок полину, як комарів суттєво поменшало. Тут усе заросло цією травою заввишки майже в метр — сіро-біло-блакитні стебла, ворсинки на тонких листочках,