Читати книгу - "Моя кров - це прокляття // Mattheo Riddle, Ila Styles"

Ніч була темною, і повітря було сповнене напруги, коли Лорд Волдеморт знаходився сам у темній кімнаті й розмірковував. За кілька хвилин він звернувся до Нагайни, що лежала поруч кільцями.

– Настав час для наступного кроку, – сказав він, його голос був холодний. – Я хочу, щоб ти особисто подбала про Джеймса Поттера.

Нагайна підвела холодні очі до Волдеморта. Її тіло було готове до дії, а зуби готові до удару.

– Слухаюсь, хазяїне. Джеймс Поттер помре.

– Його не слід недооцінювати, – попередив Волдеморт, його погляд став ще пронизливішим. – Але його смерть – це не просто перемога. Це сигнал для всіх, хто вважає, що вони можуть протистояти нам. Не підведи мене, Нагайно.

– Я не підведу, Хазяїн. – прошипіла вона.

***

Вечірнє небо над Косою алеєю було затягнуте важкими сірими хмарами, що передвіщали швидку бурю. Але сьогодні магічний шторм розпочався раніше дощу та вітру. Вулиця була заповнена магами та чарівниками, які спішно намагалися втекти від бою, що раптово почався прямо в центрі алеї. Смертежери знову напали, виконуючи черговий план Волдеморта. Але цього разу битва була ще жорстокішою, ніж у Хогсміді.

Заклинання летіли на всі боки, освітлюючи вулицю червоними, зеленими та синіми спалахами. Чарівники та відвідувачі магазинів у паніці намагалися втекти, хтось утискався у двері, хтось зникав за поворотами. Але серед хаосу вирувала основна битва — аврори та Смертежери віч-на-віч боролися за контроль над ситуацією.

Джеймс Поттер перебував у самому центрі подій. Його паличка виблискувала в руках, коли він швидко і чітко викидав одне закляття за іншим, захищаючись від смертоносних атак. Він служив аврором більшу частину свого життя, але цього разу відчував щось інше — зловісне. Начебто це була не просто битва, а частина більшого плану Волдеморта.

– Протего! – Крикнув Джеймс, блокуючи черговий удар, що летів прямо в нього.

Поруч із ним, ліворуч, Сіріус Блек теж бився проти ворогів, його обличчя було сповнене рішучості. Це була їхня спільна боротьба – не лише за перемогу над ворогом, а й за виживання.

– Тримайся, Сохатий! – прокричав Сіріус, відбиваючи ще одну атаку.

Джеймс тільки кивнув у відповідь, не маючи часу на слова, адже ситуація ставала все більш напруженою. Але ніхто не помітив тіні, що швидко наближалася до Джеймса. То була Нагайна — зловісна змія Волдеморта. Її очі палахкотіли від ненависті, коли вона ковзнула бруківкою прямо до аврорів. Її гладке тіло майже не віддавало звуків, коли вона наближалася до Джеймса, скориставшись моментом, коли той відвернувся, щоб допомогти своєму товаришеві.

Коли Джеймс підняв паличку, захищаючи чергову атаку, він не побачив, як змія підповзла до нього. Вона миттю кинулася вперед, її зуби вчепилися в його руку. Гострий біль прокотився по всьому тілу Джеймса, коли отрута миттєво почала діяти.

– Ні! — закричав Сіріус, побачивши, як його друг упав на землю, змагаючись із болем, що охопив його тіло.– Авада Кедавра!

Сіріус прицілився в змію та вбив її.

Смертежери, помітивши падіння Джеймса Поттера і смерть змії, почали відступати — вони виконали завдання і тепер тікали, зникаючи в хаосі.

– Тримайся, Джеймсе! – Сіріус схопив Джеймса за плечі, намагаючись підтримати його.

Його руки тремтіли, коли він намагався зупинити кров. Джеймс ледь розплющив очі, намагаючись щось сказати, але біль був нестерпним.

– Святий Мунго! Нам треба його туди відправити негайно! — вигукнув один з аврорів, що були поруч.

Вони швидко створили заклинання для переміщення, і тієї ж миті Джеймс зник, опинившись у лікарні святого Мунго.

Лікарня святого Мунго, через кілька годин.

Лілі Поттер сиділа біля ліжка Джеймса, тримаючи його холодну руку у своїй. Її очі були сповнені сліз, але вона тримала себе в руках. Лікарі повідомили, що в кров потрапила отрута Нагайни, але вони змогли стабілізувати його стан, Джеймс залишався у скрутному становищі. Він був притомний, але говорити йому було важко.

Сіріус і Ремус стояли неподалік, їхні руки були стиснуті в кулаки, а погляди спрямовані на стелю. Вони відчували неймовірну лють і розпач.

– Ми повинні були підготуватися до цього, – тихо промовила Лілі, її голос тремтів від емоцій. – Я знала, що Волдеморт не зупиниться.

– Але чому вони цілеспрямовано напали на Джеймса? – Запитав Ремус, його голос був сповнений гнівом. – Це не просто випадковий напад. Вони хотіли щось більше.

Лілі похитала головою.

– Це все частина його плану. Він намагається знищити все добре у нашому житті.

В цей момент двері в палату відчинилися, і в кімнату ввійшли Тейлор і Гаррі. Їхні обличчя були блідими від страху та тривоги. Дівчина поспішила до батька, опустилася навколішки поруч із ліжком і взяла його іншу руку. Гаррі підійшов до матері та обійняв її.

– Тату... – прошепотіла вона, її голос ледь чутний.

Джеймс ледь усміхнувся, очі його зосередилися на дочці.

– Я в порядку.. доню, – прошепотів він, хоча говорити було важко. – Все... буде гаразд...

Тейлор змахнула сльозами й нахилилася ближче, намагаючись вловити кожне його слово. Але в її серці розгортався страх. Вона знала, що Волдеморт знову грає на найслабших місцях їхньої родини. І хоча їй хотілося вірити, що все буде добре, тепер вона розуміла: ця битва була далеко не завершена.

***

Гоґвортс, Астрономічна вежа.

Маттео стояв біля парапету, вдивляючись у далечінь. Його очі були сповнені тривогою, а думки розгубленістю. Він відчував, як події швидко виходять із-під контролю. Джеймс Поттер мало не загинув, і хоч його врятували, Маттео знав, що це лише початок. Волдеморт посилював свій вплив, і кожен новий крок наближав його до своєї мети.

Коли Тейлор з'явилася біля дверей вежі, він відчув її присутність ще до того, як побачив її обличчя. Вона підійшла до нього, і на мить вони мовчали, дивлячись один на одного. Її очі були сповнені сумнівів, але водночас вони мали щось інше — рішучість.