Читати книгу - "Моя кров - це прокляття // Mattheo Riddle, Ila Styles"

Северус Снейп патрулював у коридорах замку в напівтемряві, зосереджений на своїх думках. Він знав, що Волдеморт досі прагне отримати останній шанс на безсмертя. Вся його темна магія і старі плани оберталися навколо Маттео Реддла – єдиної людини, яка могла забезпечити йому виживання. Але Снейп розумів щось, чого не бачили інші: Маттео не був просто черговим інструментом Волдеморта. Він був юнаком, який бореться з темрявою у своїй душі, і Снейп відчував, що хлопець заслуговує на інше майбутнє.

У цей момент Снейп не очікував нападу, і все сталося швидко. Він перестав контролювати своє тіло. Йому знадобилося кілька хвилин, щоб скинути дію заклинання.

– Петріфікус тоталус! – сказав Снейп чітко, дивлячись прямо на нього. –Ти не розумієш, що накоїв.

Очі Нотта порожні, приголомшений, він лежав на підлозі. Снейп знав, що треба швидко діяти. Його серце стискалося від думки, що може статися з Маттео, якщо він не встигне вчасно. Волдеморт став відчайдушним і небезпечним, і останній план міг бути смертельним для обох – Волдеморта і Маттео.

Снейп підняв свою паличку, і з неї вирвалася срібляста лань – його патронус. Вона сяяла у темряві, як маяк надії. Снейп направив її у бік кабінету директора, точно знаючи, що вона знайде Дамблдора.

– Він знищить горокракси, поки я спробую врятувати Маттео, - прошепотів Снейп сам до себе.

Його патронус помчав у ніч, не залишивши після себе ніякого сліду, крім блискучого сяйва, що ще миттєво плавав у повітрі. Його місія була ясною – Дамблдор повинен знищити горокракси, а Снейп повинен зробити все можливе, щоб завадити Волдеморту взяти те, що залишилося від Маттео.

Снейп швидко підскочив і перевірив пульс. Він був слабкий, але Маттео все ще живий.

– Тримайся, хлопче, – тихо сказав Снейп, нахиляючись над ним.

Його голос, хоч і був суворим, мав у собі нотки турботи.

– Ти сильніший, ніж він думав.

Маттео не відповів, але Снейп знав, що боротьба ще не закінчена. Волдеморт більше не має сил, але Маттео ще мав пройти свій шлях до одужання. Снейп витяг свою паличку і, створивши захисне заклинання, обережно підняв Маттео на руки, щоб повернути його до Гоґвортсу. Він знав, що хлопець ще має шанс.

***

Гоґвортс, лікарняне крило, через тиждень.

Маттео повільно розплющив очі. Його тіло ще було слабким, але біль, який він відчував раніше, поступово зникав. Світло лилося через великі вікна лікарняного крила, кидаючи тепле сонячне проміння на його обличчя. Він уже не відчував тієї моторошної темряви, яка оточувала його під час зустрічі з Волдемортом. Здавалося, це було чимось далеким, майже нереальним.

Поруч із ліжком сиділа Тейлор, тримаючи руку. Її обличчя було спокійним, але Маттео бачив у її очах полегшення та хвилювання. Коли він глянув на неї, вона посміхнулася, її очі заблищали від радості.

– Усе скінчилося.

Маттео глибоко вдихнув, відчуваючи, як відпускає його тягар. Волдеморт, нарешті, був переможений, і його страхи, що його доля – це повторення шляху Тома Реддла, розвіялися. Він був вільний.

Після кількох тижнів відновлення Маттео повернувся до звичайного життя в Гоґвортсі. Літо наближалося, і разом із ним наближався кінець навчального року. П'ятий курс був одним із найважчих через O.W.L.s — випускні екзамени, які визначали подальший шлях у навчанні.

Тейлор та Маттео разом готувалися до іспитів у бібліотеці. Все здавалося спокійним, і це було дивно після всіх тих жахливих подій, якими їм довелося пройти. Але тепер вони могли зосередитися на більш простому, звичному — на навчанні.

– Ти готова до іспиту з трансфігурації? – спитав Маттео, перегортаючи підручник, сидячи навпроти Тейлор в бібліотеці.

Вона підвела голову від пергаменту і трохи посміхнулася.

– Думаю так, – зізналася вона, відкладаючи своє перо. – А ти як? Після того, що сталося, ти неймовірно швидко повернувся до навчання.

Маттео знизав плечима.

– Принцесо, після зустрічі з Волдемортом, здається, що іспити вже не такі страшні, – пожартував він, хоча в його голосі відчувалася втома. Але Тейлор знала, що це була не лише втома від навчання, а й відновлення після всіх фізичних та емоційних випробувань.

Тейлор тихо засміялася.

– Можливо, ти маєш рацію, – сказала вона, дивлячись на нього з турботою. – Але все одно ми маємо здати ці O.W.L.s.

Іспити були довгими та виснажливими. Спочатку були теоретичні частини з предметів, потім практичні завдання. Тейлор і Маттео пройшли крізь них, підтримуючи один одного в ті моменти, коли здавалося, що сили ось-ось покинуть.

– Це останній, – сказав Маттео, коли вони вийшли з кабінету після останньої практичної задачі зілля. – Не можу повірити, що ми це зробили.

Тейлор усміхнулася, відчуваючи величезне полегшення.

– Ми це зробили, – повторила вона, обіймаючи його. – І тепер можемо відпочити. Нарешті.

Маттео обійняв її у відповідь, його серце билося спокійно та ритмічно.

– Знаєш, я ніколи не думав, що доживу до того моменту, коли просто сидітиму з тобою після іспитів і відчуватиму, що попереду у нас є майбутнє, – сказав Маттео, дивлячись їй у вічі. – Але тепер я знаю, що воно є. І я радий, що ми можемо це зробити разом.

Тейлор кивнула, її серце було сповнене радістю та теплом.

Вони сиділи на сходах Гоґвортсу, дивлячись, як захід сонця освітлює замок, який був їхнім домом протягом усього цього часу. Навчальний рік закінчився, і тепер перед ними був новий етап у житті – світліший, спокійніший, але не менш захоплюючий.

Кінець