Читати книгу - "Tell me everything, Черрі"

— Боже тільки глянь на нього, знову прийшов у тій картатій сорочці, — глузливо тягне Джіун з останнього ряду, настільки голосно, щоб це почули всі в аудиторії. — Він що настільки бідний, що не може купити собі чогось іншого?

Але Синмін, про якого власне говорить цей ідіот, як завжди ігнорує його, викликаючи у Чоніна розчарований видих. Чому цей хлопець ніколи не борониться? І тим сам дозволяє іншим ображати себе ще більше?
Синмін сідає, як завжди на два ряди нижче від Чоніна й ігнорує всіх навколо.

Він дивак, який має найкращу успішність, і на семінарах доводить таких, як Джіун до сказу своїми виваженими тезами і чіткими питаннями. Тому сьогодні юнак чекає їхнього спільного зайняття, щоб побачити своєрідну помсту Міна.

Цікаво, що вони не друзі, та й добрими знайомими їх важко назвати. Однак Чоніну подобається спостерігати за тим, як витончено цей хлопець мститься за образи. Хоч на суб'єктивну думку Ніна було б краще грубо відповісти їм та й все. Але, як то кажуть у кожного свої методи.

— Припини втикати в одну точку, бо попалишся, — відчутний удар коліном по-коліні приводить хлопця до тями. Він гнівно зиркає на Джісона, який спокійно занотовує матеріал, що монотонно диктує викладачка.

— Перестань мене копати, бо дістанеш по-шиї, бляха, — шипить крізь зуби роблячи вигляд, що теж пише.

Джісон лиш хіхікає, знаючи, що це пусті погрози, і Чонін не стане його бити. Бо з ким потім буде плакати під сльозливу дораму. А сам Ніні думає про Синміна і про те, як краще зав'язати з ним розмову. Він хотів би подружитися, але нагоди для цього не знаходив вже третій рік! Соні ржав з нього, а Мінхо, хлопець Джісона, давав цінні але не надто дієві поради. Один словом Чонін був у дупі.

Проте життя вирішило дати парубку ще один шанс, саме тому він стикнувся з Синміном у їдальні. І здавалося б ну що тут такого, вони ж буквально вчаться в одній групу, але Мін ніколи не приходив їсти сюди. Це по-перше, а по-друге Чонін не зміг з ним розминутися. Стояв, як дурень і пепегороджував йому дорогу.

— Стій, — спокійно просить Синмін, і юнак завмирає. — Зараз я тебе обійду, щоб ти не впечатався своїм лобом в мій.

— Не хочеш сісти з нами? — різко випалює, вказуючи рукою за стіл де вже чекають Джісон і Мінхо.

— Ні, дякую, — Мін дарує йому ввічливу усмішку і прямує до пустого столу неподалік.

— Ти просто лох, — підтримує його Джісон, коли Чонін сідає на своє місце. — Треба було запропонувати ще раз.

— І тоді б він подумав, що я один з тих придурків. Ні, дякую, — він піднімає руки вгору зупиняючи подальші обурення кращого друга. — Краще їж, і не говори дурниць.

— Це ти дурний, якщо так просто впускаєш свого краша, — фиркає юнак, повертаючись до свого салату.

Обід минає швидко, а за ним і пари. Тому Чонін повертається додому коли вже темніє. Осінні дні короткі, але погода ще тішить людей теплом, тому все не так вже й погано. Джісон поскакав на побачення з Мінхо тому Чонін йде сам. Він міг би їхати на метро, але нащо витрачатися, якщо можна прийти пішки за півгодини. Тим більше він нікуди не поспішає, а листя під ногами прекрасне.

— О, тільки не кажи, що ти сталкер, Чоніне, — збоку лунає насмішкуватий голос, змушуючи хлопця стрепенутися і підняти голову.

Перед ним стоїть Синмін, склавши руки на грудях. В очах парубка іскряться смішинки, які от от готові посипатися дзвінким сміхом.

— Про що ти говориш? — він відчуває, як щоки червоніють зовсім не від прохолодного вітру. — Я повертаюся до гуртожитку після пар. А от ти можеш мене чекати, щоб...

— Щоб що? — Синмін все ж всміхається, і Чонін може заприсягтися, що це напрекрасніша усмішка яку він коли-небудь бачив. — Давай свої геніальні варіанти.

— Щоб побити мене... — він відразу жалкує про сказане, бо Мін серйознішає.

— Пробач, я хотів пожартувати, але вийшло гівняно.

— У тебе є ще дві спроби, поки ми зайдемо до гуртожитку,  — вони поволі рухаються тихою вечірньою вулицею, а серцебиття Чоніна пришвидшується.

— Тоді... — він робить вигляд, що задумався, — ... Ти хотів взяти у мене конспекти.

— Пфф, серйозно? — Мін кидає на парубка поблажливий погляд. — Це швидше ти б був тим, хто хотів взяти конспекти, а не я.

— Чому ти здаєшся інакшим поза універом? — Чонін і сам не сподівався від себе такого питання, але зрештою вирішив, що нічого дивного в ньому нема.

— Хіба? — його брови підлітають вгору.

— Угу, — киває у підтвердження свої слів. — Ти ходиш весь такий серйозний, і навіть сьогодні, так строго мені відповів.

— Я був би зайвим у твоїй компанії, — знизує плечима, тим самим вганяючи Чоніна в шок.

— Яким боком? — хлопці зупиняються перед гуртожитком, бо заходити всередину ніхто не поспішає. — З чого ти взяв?

— Нуу, просто подумав, що тобі і твоїм друзям буде не комфортно в моїй присутності.

— Так, так і саме тому я тебе кликав, — тепер настала черга Чоніна кидати побалжливий погляд на Синміна. — Взагалі я хотів подружитися з тобою, ще на першому курсі.

— Що?! — занадто голосно перебиває його Мін. — Я теж хотів з тобою дружити!

— Серйозно?! Але чому тоді нічого не робив?! — він справді вражений, тому підходить ближче, скорочуючи між ним відстань.

— Бо ти відразу знайшов Джісона, і...

— Ти подумав, що не впишешся, — продовжує за нього Чонін, і Синмін схвально киває головою, погоджуючись із його словами.

Він дивиться на хлопця перед собою і не знає, що хоче зробити більше вдарити його чи поцілувати. Бо вони два бовдури, які могли три роки лиш перекидуватися стандартними фразами про навчання, замість того, щоб зблизитися. Ще ніколи до цього Чонін не відчував себе таким ідіотом.

— Але зараз я хочу використати третій шанс.

— Який шанс? — не відразу розуміє Синмін.

— Ти ж казав про три спроби вгадати чому ти чекав на мене чи я на тебе. Загалом, ти розумієш, — ніяково всміхається парубок, і після кивка від Міна продовжує. — Так, от ти чекав на мене, щоб покликати на побачення.