Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Проковтнула, хоча в роті давно сухо. Виконую побажання негайно, перетворюю ілюзію на себе, точнісінька копія. Наші з Енді очі зараз у пильному контакті. Хотілося б знати, що там, у його голові, але з виду не зрозуміло. Лиш посмішка на його обличчі грайливо сяє. Він задоволений.

- Гарного вечора, - я усміхаюся несміливо і спиною рухаюся до дверей. Потрібно якнайшвидше бігти.

Енді підійшов до ілюзорної Есми впритул і простяг руку до мого, тобто її волосся, погладив по голові, тильною стороною долоні провів униз по щоці. Я заплющила очі, ніби зараз він торкається мене. Як би я хотіла це відчути! Він бачить моє тремтіння, відстежує реакцію, сумно посміхається. Я знову спиною шукаю вихід.

- Есмо, стривай. Забери, будь ласка, – він киває у бік моєї копії. - Я пожартував. Хотів побачити твою реакцію.

Сміється, значить, а я тут холоднішаю від уявлення, що він зі мною, тобто з ілюзією в моєму обличчі, збирається робити.

- Впевнений? Можу зобразити відому особистість, модель чи співачку. Вона зробить усе, що ти захочеш, - говорю легко, а сама нервово ковтаю.

- Мабуть, я відмовлюся. Не настільки у мене погані справи, щоби ти займатися сексом з несправжньою дівчиною.

- А чого б ти хотів?

Ми стоїмо біля виходу із його квартири. Я поглядаю краєм ока на годинник. Ще є трохи часу, але я націлилася якнайшвидше піти. Не хочу розтягувати цей момент.

- Сьогодні ти врятувала мені життя кілька разів, тож це я мушу тебе запитати, чого ти хочеш, - він зробив паузу. - То чого ти бажаєш найбільше у світі?

Я знаю, що відповісти на це запитання, якщо не кривити душею. Найбільше я хочу бути коханою та потрібною. Решта не має значення, але цьому хлопцю такого я не скажу. У цьому не буде сенсу, тому що він не зможе дати мені бажаного.

- У мене все потрібне є.

На його обличчі промайнуло розчарування.

- Есмо, якщо тобі щось знадобиться, що завгодно, будь ласка, приходь до мене. Неважливо, як це буде виглядати, просто постукай в мої двері.

Я кивнула і вийшла. Не обертаючись, йду до ліфта. Його двері ще не зачинилися, я знаю, що він проводжає мене поглядом. Дівчину в його помешканні не залишила, як він і просив. Від магії там немає ані сліду. Підчистять після мене лише пам'ять Енді. Мені шкода, що він мене забуде.

Стою в ліфті і між дверима, що закриваються, встигаю помітити його спостерігаючий погляд. Він мене не зупинив. Та й навіщо? Від образи підтискаю губу, але довго сумувати немає сенсу. Завтра буде новий день. А поки що я переміщаюся на дах. Стою на вітрі, для більшої моторошності картини розпустила чорне волосся. Я відьма, не інакше. А він каже гарна.

З лютим криком біжу до краю даху і стрибаю, розправивши руки, як птах крила. Я лечу. Я очищуюсь. Я забуваю все... Навіть Енді.