Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Ель, ти чула? Ель!
- Так?
Я відірвалася від комп'ютера і подивилася в бік Ніночки.
- Що чула? - поцікавилася я радше заради ввічливості, а не тому, що мені стало раптом цікаво. Офісні плітки - це взагалі останнє, що мене цікавило.
- Палич йде, а замість нього біля керма стає син власника.
Усвідомлення почутого вилилося в мій повний смутку стогін. Та щоб його! Адже я збиралася піти на полуданс. Робота давно йшла по накатаній і вечори були вільні, нарешті в мене з'явився час на хобі. Ключове слово - "були".
Тепер точно почнеться століття реформ і нововведень! А нам ризики та перспективи прораховувати, опрацьовувати купу нових даних! Можливо, власник не обмежиться заміною постачальників, точок збуту та модернізацією виготовлення продукції, а взагалі перепрофілює підприємство або додасть нові лінії. Тоді можна приносити в кабінет спальний мішок і набір виживання в офісних джунглях.
- Нагадай мені, як його звати?
Ворога, тобто начальство, треба знати в обличчя.
- Яров Костянтин Веніамінович, - відрапортувала Ніночка, і я одразу вбила дані в пошуковику.
І нічого.
Як таке може бути?
Він, що, у секті жив або на безлюдному острові? Чи проходив навчання в індіанських шаманів? Ні сторінки в соцмережі, жодного фото в інтернеті, ні статті - нічого.
- А що дівчата з бухгалтерії з'ясували?
Довелося звернутися до єдиного доступного джерела інформації. Зуб даю, Лідочка все, що могла, у Палича дізналася і з дівчатками встигла попліткувати. Та й Рая не сиділа склавши руки. Ця Мата Харі в костюмі дасть фору будь-якому шпигунові!
- Гарний, як бог, - я скривилася: значить, бабій ще той. - Багатий, самотній мільйонер, - мрійливо продовжила Ніночка, почервонівши.
- Нас чекає війна, - підбила підсумок я, з сумом поглядаючи на рівні стовпчики даних.
Наша компанія одна з найбільших на меблевому ринку: кілька дочірніх фірм, іменні магазини Good Wood по всій країні. Не дивно, що працівників багато, а самотніх жінок більш ніж вистачає. І не вірте, що після тридцяти їм не потрібен принц! Навпаки, відчуваючи, як час безжально біжить уперед, ці дамочки будь-яку юну дівчину заточать і оком не моргнувши.
Далеко ходити не треба, кілька місяців тому, коли до нас із Канади приїжджало керівництво перевіряти якість виробленої продукції, наші дівчатка теж дещо перевірили. У підсумку Марина і Кіра поїхали в Канаду разом із керівництвом як наречені, а потім ще переказом забрали і своїх подружок - Анюту й Ольгу, пригледівши їм принців на новому місці.
А тут такий джекпот: мільйонер! Він просто приречений зі щасливою посмішкою здатися на прихильність прекрасним дамам і одружитися.
Я подивилася на Ніночку, потім згадала про Лідочку і в мені з'явилася боязка надія.
Може, минеться, і новий бос приділятиме час жіночій половині фірми, а не інноваціям?
Віра в краще все-таки виявилася сильнішою за практичний песимізм, і я після роботи поспішила на перший урок полданса.
Якби я тільки знала, як після цього в мене болітимуть м'язи! Навіть годинне відмокання у ванній не допомогло. Я ледве доповзла до ліжка, а вранці хвилин десять намагалася встати з нього так, щоб ніде нічого не замкнуло.
- От дурість, - лаяла я саму себе, дістаючи з холодильника йогурт і мюслі.
Як? Як могла вирішити, що якщо в шкільні роки я займалася художньою гімнастикою, то трюки на жердині здадуться мені кумедною грою?
Я тихо застогнала, коли занадто різко сіла на стілець. У попереку щось попростукало і мені на мить стало так страшно, що я навіть дихати припинила.
Дуже повільно і плавно рухаючись, зайняла вертикальне положення. Здається, жива.
Взути туфлі на шпильці я не наважилася - поперек нив, крепатура дала про себе знати. По мені ніби катком кілька разів проїхали. Давно я такою розвалюхою себе не почувала.
Оглядаючи свої запаси взуття, зрозуміла, що майже все воно на високих і не особливо стійких підборах. У самому кутку антресолі знайшлася коробка з кедами. Їх я ще в універі взувала. Такі високі джинсові черевики-кеди з яскравими салатовими шнурками і вишитими яскравими смайлами.
Сумнівалася я всього кілька секунд, а потім махнула рукою і витягла з тієї ж полиці рвані джинси, блакитну водолазку і шкіряну приталену куртку з купою замків.
Давно вже не одягала все це. Немов у шалену юність зазирнула. Ранок одразу став трохи добрішим і світлішим, а всі сумніви зникли.
Зрештою, сьогодні п'ятниця - скорочений день, велике начальство прийде тільки в понеділок, а на сьогодні жодних зустрічей не заплановано.
З дому я виходила з посмішкою, міцно стискаючи в руці пластикову баночку з питним йогуртом. Смакота зі шматочками зеленого яблука і злаками - у мільйон разів краща за будь-яку каву чи чай, і начхати, що охоронець на вході щоразу поглядає на мою "Активію".
Щоправда, сьогодні цього розгледіти не встиг, бо я мчала немов дика газель преріями Міло. Ні, за мною не біг гепарт, краще б він, справді. Ззаду, голосно стукаючи своїми підборами, поспішала левиця, тобто Лілія Олексіївна. Дружина мого начальника і просто дуже неприємна особа.
Хто не втік від неї, той сам і винний. Загалом, я максимально прискорилася і майже влетіла в кабіну ліфта, що вже закривався.
- Ель, це ти? - З явним сумнівом у голосі поцікавилася Ніночка.
- Що з тобою трапилось? – одразу ж схвильовано запитала Лідочка.
Я ж на видиху могла лише вимовити:
– Ліля йде до офісу.
З усіх боків долинули стогін. Прикривши на мить очі, я сперлася на стінку ліфта і вирівняла подих, а коли повернулася в реальність, то мало не впала.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень», після закриття браузера.