Читати книгу - "Прощення, Аркадія моя "

Я повернула голову і побачила жінку років тридцяти, прикрашену яскравим макіяжем і сукнею бордового кольору з глибоким декольте

Я Юля – продовжила вона протягуючи мені рукуАнна – змогла почути вона від мене у відповідьМої вітання, Анна, тепер і ти застрягла тут.

Нудьга. Ніколи не думала про музику так. І точно не очікувала що так про музику може говорити хтось хто її виконує. Але мені точно не почулося вона так і сказала «Яка нудьга»

Підемо випити після репетиції? -запитала ЮляНічого не маю проти чаю або кави

Юля тільки мовчазно посміхнулася мені у відповідь.

Репетиція тривала більше години. Люблю це відчуття втоми після гарної роботи, ніби ти зробив дещо важливе, це надавало сенсу цьому дню. Мені дали своє власне місце в гримерці. По сусідству зі мною опинилася жінка років сорока. Вона була дуже люб’язна, багато посміхалася коли ми пересікалися поглядом та майже не говорила. Я зібрала свої речі і вже була готова іти додому, аж раптом перед моїм лицем опинилась  постать

Ну ти вже готова іти?Юля, якщо я правильно пам’ятаю?Ти пам’ятаєш правильно. Тут недалеко є бар з живою музикою, якщо тобі не забагато тієї музики яка була тут

Музики ніколи не буває багато, подумала я.

Ти збираєшся взяти це з собою? Говорила Юля про мою віолончель.Так, щоб попрактикуватись вдомаЗалиш її, в тебе все гарно виходить. Впевнена за один день ти не втратиш талант. А у тебе справжній талант, повір мені.

Це був перший раз коли я піддалась на її маніпуляцію. І що я могла зробити, вона стовідсотково створювала враження жінки яка не приймає відмови, а нові друзі мені б не завадили.  На дворі було літо. На мені був сарафан блакитного кольору і сандалі. Тканина Юлиної сукні  була за тяжка для такої погоди, але її здається це не турбувало. Вона була взута в туфлі з підборами і разом, ми були ніби жінки з паралельних світів. Ніхто б ніколи не зміг здогадатися, що звело нас разом в цей день.

Нам будь ласка два бокали червоного вина – кинула Юля офіціанту щойно ми зайшли в барО, ні. Я буду каву. Капучино, можливо – прошепотіла я до неї.Два бокали червоного і один капучино.

Ми зайняли столик в самому центрі зали. Я б ніколи не обрала цей стіл для себе, але моїй новій подрузі, здавалось, подобається бути в центрі уваги. Живої музики тут не було. Тут взагалі не було музики, лише одиноке фортепіано до якого ніхто не доторкався.

Так ще краще – говорила Юля, маючи на увазі повну відсутність музичних звуків. – То що ж – продовжувала вона – розкажи щось про себе. Хто ти, звідки, як на довго до нас?

Я уявлення немала хто я і що їй відповісти. Звідки? Звідусіль одразу, з Харкова, Одеси, Варшави, з батьківського дому..

Я сподіваюсь, я знайшла місце де зможу працювати все життя.Побійся своїх бажань, бо можливо вони стануть реальністю. Я тут вже сім років і буду ще мабуть стільки ж. Почала грати в групі одразу ж після навчання. Не скажу що мене взяли через мій геніальній. Батько гарний друг директора філармонії. Це взагалі була його ідея щоб я грала і саме він влаштував мене в оркестр. Що не скажеш про тебе. Ти дійсно талановита. Я спостерігала за тобою під час твоєї гри. Ти з музикою одне ціле.

Юля говорила так багато, що навіть при бажанні я б не могла вставити своє слово. А я зовсім і не бажала. Мені подобалась така компанія. З виду, я ніби сиділа не одна, при цьому ж за всіма її балачками я могла поглинути вглиб себе і розмірковувати про речі які здавалися мені важливими в той момент. Я думала про море Одеси. Я згадувала як гуляла на березі моря під час шторму, згадувала вітер який проникав через мій одяг вглиб моїх кісток. Я думала про музику яку слухала тоді в навушниках. Я згадувала свої мрії. Думала що одного для я зможу грати в оркестрі і ось це день настав. Я згадувала про своє інше бажання зустріти любов. Любов чи не єдине в що я вірила більше за музику. Я вірила що любов і є тим двигуном який спонукає творити. Любов була в кожній ноті, в кожному слові із пісні, яку я на повторі слухала того вечора. Я знала що десь в глибині мене жила любов. Цим ми і були схожі з Юлею. Десь вже на п’ятій хвилині нашого спілкування, вона розповіла мені про своє бажання вийти заміж. І в добавок про всіх своїх колишніх  за яких заміж вона так і не вийшла.

А що до тебе? В тебе є відносини чи можливо були раніше?Ні, в мене нікого немає

Вся справа в тому, що як і в музиці, так і в коханні я ідеаліст. Я не бажала робити щось на половину. І кохання я жадала таке в якому могла б віддати себе всю. Я була готова почекати. В кінці кінців «бажання мають загрозу стати реальністю».

В якийсь момент я перестала вдавати ніби слухаю її і мені дійсно стало цікаво. Зі своєї голови вона видавала перли в стилі «байдужість наше спасіння» і «треба бути більш цинічною у відносинах». Я була зацікавлена саме тому, що ніколи раніше так не думала. З цього б могла б вийти цікава дискусія але в глибині душі я вже знала, що спонукає її так говорити. За безліччю спроб знайти щастя їй неодноразово розбивали серце і вона мабуть вирішила закрити його для всіх. Я ж своє ще ні разу нікому не відчиняла .

Її монотонний монолог про колишніх перервали звуки фортепіано. Як тільки прозвучали перші ноти вся зала застигла в повній тиші. Грала мелодія досі не відома мені.

- О, я його знаю, це Влад – рівно на дві хвилини вистачило Юлиного мовчання, перед тим як вона продовжила - він ніби гей, або в нього вже є дівчина. Не знаю точно, але він відшив мене. Не то щоб так прямо… ми просто спілкувалися, а потім він зник. Загубився в натовпі. Дарма я мала на нього плани, здається він не надійний.

Маю признати що сама я не розуміла що зацікавило мене більше. Його гра чи сам він. Спочатку я навіть зізнатися собі боялась в тому, що це може бути він. Влад був вище середнього зросту, в нього була дуже гарна зачіска, ніс і руки. Тепер я просто спостерігала як двигаються його пальці торкаючись одну за однією клавіш. Це видовище заворожувало. І мелодія. До цього моменту я була готова заприсягтися, що знаю всіх класиків, але не цю композицію. Вона була неординарна і велична. В її звуках я відчувала захід сонця і подих вітру, останні включені ліхтарі і наступ ночі.

Що це за мелодія? Пробурмотала я, вдаючи вигляд що це єдине що цікавить менеНе знаю. Якщо я правильно пам’ятаю він сам пише музику, можливо це одна із його.