read-books.club » Жіночий роман » Будеш мені нареченою, Анна Пахомова 📚 - Українською

Читати книгу - "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова"

34
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Будеш мені нареченою" автора Анна Пахомова. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Будеш мені нареченою, Анна Пахомова» була написана автором - Анна Пахомова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Жіночий роман".
Поділитися книгою "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова" в соціальних мережах: 
Тимур: Заради нової посади я готовий на все. Навіть знайти фіктивну наречену, аби схилити на свій бік раду директорів клініки. Тим більше, що моя однокласниця якраз потребує грошей, і думаю залюбки погодиться зіграти для мене цю роль. Якби ж я знав, скільки це принесе неприємностей. Людмила: Після розлучення я опинилась в безвиході. Я готова грати роль нареченої навіть самого чорта, аби вижити з дитиною. Самозакоханий і егоїстичний кардіолог, який за збігом обставин був моїм однокласником - нічим від чорта не кращий. Але у нього є гроші. А у мене - купа склелетів в шафі, які він необережно випустить.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 33
Перейти на сторінку:
Розділ 1

1. Тимур

Я поправив краватку. І приготувався до засідання ради засновників нашої клініки. Сьогодні вирішується доля завідуючого кардіологічним відділенням, і при думці, що ця посада перепаде мені я не стримав легкої посмішки.

Почувши дзвінкий перестук високих підборів, я машинально обернувся, і усмішка сповзла з обличчя. До мене наближалася Марина Майстренко.

Чорт!

Її світле, коротко стрижене волосся ефектно обрамляло дещо незграбне обличчя, а лукавий погляд не віщував нічого доброго. Вона впевнено крокувала коридором, і мені спала на думку думка про левицю, яка запримітила здобич. У мене не було ні найменшого сумніву в тому, що здобич - саме я.

- Маринко, як приємно знову бачити тебе, - розспівуючи вимовив я, хоча останні півтора року я старанно ухилявся від її дзвінків, повідомлень і запрошень.

- Я б залюбки в це повірила, якби мені тільки не довелося залишити свою практику в обласній лікарні заради того, щоб "випадково" натрапити на тебе, - заперечила вона.

- Ти повернулася в Ірпінь? - сторопів я.

- Саме так. Тато пожертвував гроші на будівництво нового кардіологічного відділення - за моєю наводкою - і рада погодилася з його пропозицією найняти мене, щоб курирувати роботу відділення. Я щойно завершила подібний проєкт у Харкові, а тато дуже хотів, щоб я повернулася додому. Здається, ми з тобою працюватимемо разом у найближчому майбутньому, - додала Марина. - Тож тепер я новий член ради власників! Хіба не чудово?

Я ледве втримався, аби не закотити очі до стелі. Гроші Майстренків всюди, вони причетні до всього, що відбувається в місті. І авжеж не могли пройти повз такої клініки як наша. 

А ще я пригадав розмову, як авідбулась всього півгодини тому з колегою:

- З нетерпінням чекаю початку засідання, хоча я зазвичай ніколи такого не кажу.

- Притримай свій ентузіазм, поки не почуєш, що скаже новий член правління. Можливо, у неї є власні міркування щодо кардіологічного відділення, - сказав мені наш венеролог.

- У неї? Я ще не зустрічав жінки, яку мені не вдалося б схилити на свій бік, - сказав я. Я не хотів, щоб доктор Бушман побачив у мені хоч краплю сумніву чи невпевненості. Ким би не був новий член правління, я упираюсь.

Бушман розсміявся і поплескав мене по спині.

- Радий це чути. Дивись тільки, щоб після твоїх схилянь не опинився у мене на прийомі. 

Ми посміялись. А тепер я переві погляд на Марину. Виглядала вона дорого. І абсолютно не привабливо для мене.  

- Радий чути, що рада взяла людину з твоєю кваліфікацією. - я розумів, що йому необхідно взяти себе в руки й увімкнути всю свою чарівність.

- Думаю, тепер, коли я працюватиму тут, у нас з'явиться шанс краще пізнати одне одного. І відновити те, на чому ми зупинилися.

Я знав, що не можу просто взяти і сказати "ні", але й знову зв'язатися з Мариною я теж не міг.

- Боюся, про це не може бути й мови.

- Чому? У лікарні немає правил, що забороняють особисті стосунки між співробітниками, - сказала вона, підморгнувши мені. - Я перевіряла.

- Справа не в правилах, Марино. Я заручений, - сказав я, - і я б не хотів, щоб моя наречена все неправильно зрозуміла…

Що я мелю? Шлюб це те, від чого я тікав, як від вонгю. 

 

1. Люда

Все почалось після того, як Андрій спочатку нас покинув, а потім дуже невдало розбився в ДТП. Відразу після його похорону я почала бачити щоночі якусь муть. Прокидаєшся на ранок - а все болить. І найгірше - діра в грудях. Там ніби утворилась якась чорна прірва, яку неможливо заповнити нічим. НІ дитиною, ні якимось розвагами. Постійно болить і муляє.
Лиш завантаживши себе роботою вдається забутись на якийсь час.
Певно смерть колишнього чоловіка справила таке сильне враження на мене.
Я зиркаю на годинник - запізнююсь, розумію.
- Арсен! Підйом! - кричу сину. - Ми запізнюємось в садочок!
Сама ж підхоплююсь з ліжка і біжу у ванну кімнату. Швидко вмикаюсь, однією рукою фарбуюсь, іншою витягую з шафи одяг. Швидше, швидше.
- Арсене, ти ще спиш??? - кричу на малого.
Видиха., він не винний. Йому всього-на-всього чотири і він хоче поспати подовше.
Розбуркую дитину, паралельно стягуючи волосся у хвіст. Ще на сонного натягую шорти і чисту футболку.
Він тягнеться до подушки. Я наполягаю на умиванні.
Як би не квапилась, на роботу все одно запізнилась на п'ятнадцять хвилин.
Слава богу, ніхто не помітив. Я принаймні на це дуже сподіваюсь.
Але не пощастило.
Родіон Васильович підходи вже після обіду.
- Шевченко, я хочу поговорити про твої запізнення, - киває на свій кабінет.
Родіон лише на п'ять років старший від мене. Він доволі привабливий чоловік. І увесь свій час перебування на посаді старшого менеджера ставився до мене дуже лояльно. Тому я не відчуваю якось особливої небезпеки. сподіваюсь він ввійде в моє становище. Бути вдовою - нелегка справа.
- Сім запізнень за місяць, - Родіон тикає пальцем в монітор. - Ми хіба тобі за це платимо гроші? За марнування нашого робочого часу? А в минулу середу ти пішла на годину раніше з роботи!
- Арсена треба було повести до логопеда, а вас не було на місці, щоб попередити, - виправдовуюсь я.
- Людочко, я все розумію, - його он стає лагіднішим. - Мала дитина, у тебе купа лікарняних була весною. Я це пропустив повз очі…
- І я вам дуже вдячна, - киваю, усміхаюсь винувато.
- Одними словами подяку не викажеш, - продовжує він.
Встає з-за столу, і сідає в крісло поруч зі мною.
- А як ще я можу вам віддячити? - питаю здивовано. - Можу взяти якусь задачу понаднормово, затриматись в офісі я не можу - треба забирати Арсена з садочка. Але вдома виконати якесь завдання - цілком реально.
- Ну навіщо ж відбирати час проведений з дитиною на такі дурниці як робота? - питає він. І бере мою руку у свою.
По спині біжить зграя мурах. І відчуття наче дежавю. Лагідний погляд і улесливий тон. Десь я їх вже чула. Так, що в роті збирається кислуватий присмак блювоти. І нічні жахіття знову заполоняють груди. Де я могла це чути раніше?
Зусиллям волі забираю свою руку абсолютно спокійно. Без різких рухів. Хоча мені хочеться вскочити і бігти з кабінету геть. Що за дурня? Певно після смерті чоловіка мої нерви геть розхитались.
- Так, ви маєте рацію, - загальмовано кажу йому. - Тому обмежимось просто моєю вдячністю і обіцянкою виправитись. Я більше не буду запізнюватись, обіцяю!
- Людо, я не можу просто не реагувати на наявні косяки, - він зітхає. - Я зобов'язаний доповісти керівництву про ситуацію в офісі. У нас оптимізацію, і вони шукають причини звільнити кількох працівників. Слабкі ланки, так би мовити. Якщо я мовчатиму - про це обов'язково донесе хтось інший. Ти ж знаєш - у нас не колектив, а гадючник, кожен намагається вислужитись…
Швидко метикую, до чого він хилить, і чим це мені загрожує. Тільки не звільнення. Як мені тоді жити? Колишній чоловік залишив до всього ще й борги. Треба було або відмовитись від квартири, або погодитись на виплату його кредитів. я обрала другий варіант, розраховуючи що впораюсь. Бер роботи - навряд чи.
- І що ви пропонуєте? - питаю приречено.
- Ти ж вільна жінка, можеш зробити мені приємно.
Тиск в грудях раптово посилюється. Аж в очах темніє. Ніби опинилась в замкнутому просторі, який постійно звужується.Хочеться вдихнути повітря і втекти далеко з цього кабінету. Але я ціпенію, від нового, наче знайомого відчуття жаху. У вухах луною “зроби мені приємно”...Мене пересмикує від огиди.
- Боюсь що це неможливо, - кажу повільно.
- Така принципова позиція? - питає Родіон. - Домовмось про одне побачення. Сходив в кафе, поговоримо. Нічого непристойного, я клянусь, Людо. І може ти передумаєш.
В очах розвидняється. Мене не збираються примушувати до сексу негайно. Я дурепа, яка напридумувала казна-чого. Зрештою немає нічого поганого, якщо у мене буде можливість поговорити з Родіоном без пильних поглядів колег. Тому придушую внутрішній протест. І киваю йому.
- Кафе без непристойностей - звучить значно краще.
- От і чудово, Людо. Йди працюй, я пізніше тобі повідомлю час і місце.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будеш мені нареченою, Анна Пахомова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова"