Читати книгу - "11/22/63"

— Джордже? То що ви на це скажете?

— П’ятдесят на п’ятдесят.

— Тоді допивайте те ваше гидотне пиво. Я хочу вже вертатись до міста.

3

Виходячи з того безрадісного непорозуміння, що вважало себе пивним закладом, я зачепився очима за афішу в вітрині. Згори там було написано:

ДИВІТЬСЯ БІЙ СТОЛІТТЯ ПО КАБЕЛЬНОМУ ТЕЛЕКАНАЛУ!

ПРЯМА ВІДЕОТРАНСЛЯЦІЯ З МЕДІСОН-СКВЕР ГАРДЕНА![593]

НАШ ДАЛЛАСЬКИЙ ТОМ «МОЛОТ» КЕЙС ПРОТИ ДІКА ТАЙГЕРА!

ДАЛЛАС «АУДІТОРІУМ»

ЧЕТВЕР 29 СЕРПНЯ

КВИТКИ ПРОДАЮТЬСЯ ТУТ

Нижче містилися фотографії двох гологрудих бугаїв, як того вимагає традиція, із задертими вгору кулаками в боксерських рукавицях. Один з них молодий, неушкоджений. Другий парубок був значно старшим на вигляд і з явно уже не раз зламаним носом. Утім, мою увагу привернула не так сама афіша, як імена на ній. Звідкись вони були мені знані.

— Не здумайте на це купитися, — похитав Дік головою. — Це не спортивне змагання, а бійка пітбуля з кокер-спанієлем. Старим кокер-спанієлем.

— Справді?

— Том Кейс завжди славився потужним, мужнім серцем, але зараз його серцю вже сорок років і б’ється воно у сорокарічному тілі. Він виростив собі пивне черево і взагалі ледь спроможний ворушитися. Тайгер натомість молодий і жвавий. За пару років він стане чемпіоном, якщо менеджери не схиблять, вибираючи для нього противників. А тим часом, щоб тримався у формі, вони йому підставляють отаких, як Кейс, на знищення.

Мені це нагадало протистояння Рокі Бальбоа й Аполло Кріда, а чом би й ні? Подеколи життя імітує мистецтво[594].

Дік продовжив:

— Дивитись за гроші телевізор у повному людей залі. От лихо, на що ж це схоже?

— На привіт з майбутнього, я гадаю, — відповів я.

— І там, либонь, жодного місця вільного не буде — у Далласі принаймні, — але це не відміняє того факту, що сам Том Кейс — це привіт з минулого. Тайгер його порубає на м’ясне асорті. Отже, Джордже, про «Грейндж-хол» ми домовилися?

— Абсолютно.

4

Дивний був той червень. Насамперед я радо віддавався репетиціям з трупою, відновлюючи оригінальну постановку «Джемборі». Це було дежавю наймилішого ґатунку. А з іншого боку, я дедалі частіше й частіше ловив себе на думці: а чи дійсно я маю серйозний намір вибити фігуру Лі Гарві Освальда з історичного рівняння? Я не вірив, що мені може не стачити духу — я ж уже убив одного поганця, і зробив це холоднокровно, — проте неможливо було заперечувати того факту, що Освальда я вже давно тримаю буквально на прицілі, але дозволяю йому жити далі. Я запевняв себе, що причина полягає у принципі невизначеності, а його сім’я тут ні до чого, але не міг забути, як усміхається Марина, обхоплюючи руками свій живіт. Я не переставав думати: а може, він врешті-решт ніякий не підставний цап? Нагадував собі, що в жовтні він повернеться. Ну й, звичайно, переді мною поставало питання, що від цього може змінитися. Дружина його все ще залишатиметься вагітною, а вікно невизначеності відкритим.

Тим часом на мені була повільно одужуюча Сейді, сплата рахунків і заповнення страхових паперів (бюрократична машина у 1963 році вміла збісити незгірш, як у 2011-му), ну й репетиції, звісно. Доктор Еллертон зміг прибути тільки раз, але з нього був меткий учень і він скакав своєю половиною Танцюючої Поні Берти з чарівливою запальністю. Після прогону він сказав мені, що хоче запросити до гурту ще одного хірурга, спеціаліста з операцій на обличчі у Массачусетському центральному шпиталі. І я відповів — із завмиранням серця, — що ще один хірург — це гарна ідея.

— Ви собі зможете це дозволити? — перепитав він. — Марк Андерсон недешевий фахівець.

— Ми впораємося, — відповів я.

Коли прем’єра шоу вже була ось-ось, незабаром, я запросив Сейді подивитися, що в нас виходить. Вона делікатно, але рішуче відмовилась, попри те, що раніше обіцяла прийти принаймні на генеральну репетицію. Вона рідко виходила з дому, а коли все-таки наважувалась, то лише у садочок на задньому дворі. Відтоді як Джон Клейтон розпанахав їй обличчя, а потім і собі горло, вона жодного разу не була ні в школі, ні в місті.

5

Зранку до пополудня дванадцятого липня я пробув у Грейндж-холі, проводячи останню технічну репетицію. Майк Косло, котрий прибрав на себе роль продюсера так само невимушено, як колись був легко увійшов в образ бурлескного коміка, сказав мені, що на суботнє шоу квитки уже всі розпродано, а сьогодні до аншлагу не вистачає лише 10 %.

— Як підказує мені мій внутрішній містер Р. Ахівник, перед початком люди під’їдуть і зал буде повний ущерть. Я лиш надіюся, що ми з Боббі Джилл не спартачим фінал.

— Ми з Боббі Джилл не спартачимо, Майку. І нічого ви не спартачите.

З цього боку все було добре. Менш добрим виявилося те, що, завертаючи на Бортьову алею, я побачив машину Еллен Докерті, яка якраз звідти від’їжджала, а потім Сейді, котра сиділа біля вікна вітальні зі сльозами на неушкодженій щоці й затиснутою в кулаку хустинкою.

— Що? — зразу ж вимогливо запитав я. — Що вона тобі наговорила?

Сейді мене здивувала, спромігшись на усмішку. Та вийшла кривенькою, проте не без дещиці чарівної зухвалості.

— Нічого такого, що не було б правдивим. Не хвилюйся, прошу. Зроблю тобі зараз сендвіч, а ти мені поки розкажеш, як там все пройшло.

Тож так я і зробив. Звісно, не перестаючи тривожитися, хоча й не виказував своїх тривог. Разом із зауваженнями щодо деяких шкільних директорок, котрі пхають носа до чужих справ. Надвечір, о шостій, Сейді, спершу прискіпливо мене оглянувши, перев’язала на мені краватку й змахнула уявну чи справжню пушинку з плеча піджака.

— Побажала б тобі «зломи ногу», але ж ти можеш і справді по ходу справи її зламати[595].

На ній були старі джинси і блузка з рюшами, яка приховувала — бодай трішки — її схудлість. Мені чомусь згадалася та гарна сукня, в якій вона була на першому шоу «Джоді Джемборі». Гарна сукня на гарній дівчині. Це було колись. А тепер ця дівчина — все ще гарна з одного боку, — коли в залі підніматиметься завіса, сидітиме вдома, дивитиметься повтор «Траси 66»[596].

— Щось не так? — спитала вона.

— Мені хотілося б, щоби ти була там, от і все.

Я пошкодував про сказане в ту саму мить, як ці слова зіскочили з язика, але нічого особливо неприємного не відбулося. Усмішка Сейді зів’яла,