Читати книгу - "Рік у місті, Марі Маас"

Аліна здивовано підняла очі на нього.

– Чому ти це кажеш?

Максим трохи відвів погляд, підбираючи слова.

– Бо це правда. Я весь цей час думав про нас, але боявся, що ти вже рухаєшся далі.

Її серце забилося сильніше. Вона не знала, що відповісти, але відчувала, що цей момент був важливим.

– Я теж багато думала про тебе, – зізналася вона, ледь чутно.

Максим уважно подивився на неї, і в його очах з'явилася іскра надії.

– Тоді, може, перестанемо ховатися за страхами? – запропонував він.

Аліна мовчала, але її погляд говорив більше, ніж слова. Вона боялася зробити цей крок, але розуміла, що більше не хоче уникати власних почуттів.

У цей момент двері кав’ярні відчинилися, і до приміщення увійшов Ігор. Його погляд одразу зупинився на Аліні та Максимі, які сиділи поруч. Напруга в повітрі стала відчутною, коли він попрямував до їхнього столика.

– Аліно, – сказав Ігор, і в його голосі звучав відтінок образи, – я бачу, ти зайнята.

Максим спокійно підвів на нього погляд.

– Так, ми розмовляємо, – відповів він рівним тоном.

Ігор ігнорував Максима, звертаючись лише до Аліни.

– Я сподівався, що ми зможемо обговорити дещо важливе.

Аліна відчула, як її охоплює хвиля дискомфорту.

– Ігоре, зараз не найкращий момент, – сказала вона.

Але він не відступав, і Максим зрозумів, що це – його шанс захистити її та остаточно поставити крапку в цій ситуації.

Максим підвівся, щоб зрівнятися з Ігорем, і, хоч його голос залишався спокійним, у погляді читалася непохитна впевненість.

– Мені здається, Аліна чітко сказала, що зараз не найкращий момент, – промовив він, дивлячись Ігорю просто в очі.

Ігор насупився, але швидко повернув собі самовпевнений вигляд.

– Це не твоя справа, – різко відповів він. – Наші з нею розмови не стосуються сторонніх людей.

Аліна відчула, як ситуація загострюється, і швидко встала зі свого місця.

– Ігоре, досить, – твердо сказала вона. – Ти повинен зрозуміти, що між нами нічого немає. І не буде.

Її слова були чіткими, але Ігор відмовлявся їх прийняти.

– Так просто? Після всього, що я зробив для тебе? – у його голосі звучала образа.

Аліна похитала головою.

– Те, що ти зробив, – це лише твої рішення. Я ніколи нічого не обіцяла і не давала тобі підстав думати інакше.

Максим, спостерігаючи за її впевненістю, відчув гордість за неї, але все ж залишався поруч, готовий втрутитися, якщо знадобиться.

Ігор кинув злий погляд на Максима, потім на Аліну.

– Зрозуміло, – холодно сказав він. – Сподіваюся, ти про це не пожалкуєш.

Розвернувшись, він рішуче вийшов із кав’ярні, залишивши після себе важку атмосферу.

Аліна вдихнула глибоко, намагаючись заспокоїтися. Максим підійшов до неї ближче.

– Ти в порядку? – тихо запитав він.

Вона подивилася на нього й відчула, як її тривога поволі розвіюється.

– Так, – відповіла вона. – Дякую, що залишився.

Максим усміхнувся.

– Я б не зміг вчинити інакше.

Аліна подивилася на нього, і в її очах блиснули сльози.

– Максиме, я... – вона замовкла, намагаючись знайти слова.

– Що? – обережно запитав він.

– Я не знаю, чому я весь цей час боялася сказати тобі, що ти мені важливий, – зізналася вона.

Максим відчув, як його серце пропускає удар. Він дивився на неї, намагаючись зрозуміти, чи правильно почув.

– Я теж боявся, – нарешті сказав він. – Боявся, що ти можеш мене не відчувати так само.

Вони стояли мовчки кілька секунд, дивлячись одне на одного, поки Аліна не зробила крок до нього.

– Але я відчуваю, – прошепотіла вона.

Максим, не вагаючись, обійняв її, міцно притиснувши до себе. У цей момент здавалося, що весь світ перестав існувати – залишилися тільки вони двоє й відчуття, що нарешті все стало на свої місця.

Цей вечір став для них переломним. Вони довго гуляли містом, обговорюючи все, що замовчували раніше. Максим розповів про свої страхи й надії, про те, як кожен день у Римі він думав про неї. Аліна зізналася, як важко їй було приймати почуття, боячись, що він уже давно перегорів.

Їхній діалог тривав до пізньої ночі, і здавалося, що тепер між ними не залишилося таємниць. Вони знову почали з малого – з довіри й відвертості.

На світанку вони стояли на мосту, дивлячись, як сонце повільно підіймається над містом.

– Ми впораємося, – сказав Максим, тримаючи її за руку.

Аліна кивнула, усміхаючись.

– Вперше за довгий час я впевнена в цьому.