Читати книгу - "Рік у місті, Марі Маас"

Це був теплий червневий вечір. Аліна сиділа за столиком у літньому кафе неподалік набережної. Вона погодилася зустрітися з Ігорем, щоб обговорити завершення його замовлення, хоча останнім часом вона все більше відчувала дискомфорт від його наполегливості.

Ігор прийшов із широкою посмішкою та двома келихами вина. Він виглядав упевненим, як завжди, але цього разу його погляд був ще більш наполегливим.

– Аліно, ти знаєш, я захоплююся не лише твоїми роботами, – почав він, сідаючи навпроти.

Аліна злегка напружилася, але зберігала ввічливий тон:

– Ігоре, я ціную твою підтримку, але, будь ласка, залишимо це в межах професійних стосунків.

Його усмішка трохи зникла, і в очах промайнув здивований блиск.

– Чому ти така холодна до мене? – запитав він, нахиляючись ближче. – Я роблю все, щоб ти почувалася особливою.

– Це дуже мило з твого боку, але... – почала Аліна, але Ігор перебив її.

– Але що? Ти не даєш мені жодного шансу! Я знаю, ти думаєш про когось іншого, але подивися правді в очі. Хто б він не був, його тут немає. А я – тут.

Його слова вдарили в найболючіше місце, але Аліна не дозволила емоціям узяти гору.

– Це не твоє рішення, – твердо відповіла вона. – Я вдячна за твою увагу, але ти повинен зрозуміти: між нами нічого не буде.

Ігор насупився, його обличчя наповнилося роздратуванням.

– Ти навіть не намагаєшся! Ти тримаєшся за якісь ілюзії! – його голос ставав голоснішим, привертаючи увагу кількох сусідніх столиків.

Аліна відчувала, як її охоплює страх, але залишалася спокійною зовні.

– Ігоре, ти переступаєш межу, – сказала вона. – Якщо ти не можеш прийняти мою відповідь, тоді ми закінчили.

Ігор раптом схопив її за руку, його хватка була твердою.

– Ні, ми не закінчили! Ти просто боїшся зробити правильний вибір, – сказав він, і його голос став холодним.

Саме в цей момент за його спиною з’явився Максим. Він зупинився на кілька секунд, оцінюючи ситуацію. Коли він побачив, як Ігор міцно тримає Аліну за руку, щось спалахнуло в його очах.

– Я думаю, ти повинен відпустити її, – спокійно, але твердо сказав Максим, стоячи поруч.

Ігор обернувся, його погляд промайнув недовірою й роздратуванням.

– А ти ще хто? – з викликом запитав він.

– Той, хто не дозволить тобі чинити тиск на неї, – відповів Максим, зробивши крок уперед.

Аліна подивилася на Максима, і її очі наповнилися сумішшю полегшення й страху.

– Максим... – прошепотіла вона.

– А, це той самий "хтось інший", про кого ти думаєш? – глузливо кинув Ігор, але в його голосі вже відчувалася нервозність.

– Відпусти її, – повторив Максим, дивлячись Ігорю прямо в очі.

Ігор повільно відпустив руку Аліни й піднявся зі стільця.

– Ти думаєш, ти кращий за мене? – сказав він, вирівнюючи плечі.

– Я не змагаюся, – відповів Максим. – Просто йди.

Ігор кілька секунд стояв, напружено дивлячись на Максима, але потім зневажливо посміхнувся:

– Добре. Але ти зробив велику помилку.

Він розвернувся й пішов, залишивши їх самих.

Максим уважно подивився на Аліну.

– Ти в порядку? – запитав він, м’яко торкаючись її плеча.

Аліна кивнула, хоча її руки злегка тремтіли.

– Дякую, що прийшов, – тихо сказала вона.

– Я прийшов випадково, – відповів він, – але, здається, вчасно.

Вони мовчки стояли кілька секунд, і Аліна відчула, як її серце калатає сильніше. Максим знову поруч, і цей момент був одночасно лякаючим і бажаним.

– Може, пройдемося? – запропонував він.

Аліна вдихнула й погодилася. Вона відчувала, що попереду їх чекає важлива розмова, яка вже давно мала відбутися.

**

Після прогулянки вечір залишив у Аліни й Максима складний післясмак. Вони не могли перестати думати одне про одного, але страх зізнатися у власних почуттях тримав їх на відстані.

Максим, повернувшись до своєї майстерні, намагався зануритися у роботу, але кожен мазок пензля на полотні повертав його думками до Аліни. Він зрозумів, що в її присутності все навколо набуває сенсу. Однак він боявся, що три місяці його відсутності й з'явлення Ігоря могли назавжди змінити їхні стосунки.

Аліна теж не могла зосередитися. Робота в кав’ярні й нові замовлення були лише спробою відволіктися. Вона згадувала кожне слово Максима, його погляд, його теплий голос. Але в її голові лунав голос сумнівів: а якщо він бачить у ній лише старого друга?

**

Одного ранку, через кілька днів після прогулянки, Максим вирішив завітати до кав’ярні, де працювала Аліна. Він зайшов, тримаючи в руках невеличкий паперовий згорток – подарунок, який він вибрав для неї під час перебування в Римі, але так і не наважився віддати.

Аліна побачила його, щойно він увійшов, і її серце на мить зупинилося. Він виглядав невимушено, але в його очах було щось, чого вона раніше не помічала – щире тепло й водночас нерішучість.

– Привіт, – усміхнувся він, підходячи до стійки.

– Привіт, – відповіла вона, намагаючись приховати хвилювання.

Максим простягнув їй згорток.

– Це для тебе. Я подумав, що ти оцінуєш.

Аліна обережно взяла подарунок і відкрила його. Усередині була невелика шкіряна записна книжка, майстерно зроблена вручну. Її обкладинку прикрашали витончені гравюри із зображенням античної архітектури.

– Це… чудово, – сказала вона, дивлячись на нього з вдячністю.

– Я подумав, ти могла б записувати туди свої ідеї чи думки, – пояснив Максим.

– Дякую, – тихо відповіла Аліна. – Це дуже особливий подарунок.

Максим замовив каву, і Аліна знайшла кілька хвилин, щоб сісти поруч із ним. Їхній діалог був наповнений напругою, але обидва прагнули зробити крок назустріч.

– Я думала, ти будеш зайнятий своїми проектами після повернення, – сказала вона, намагаючись звучати невимушено.

– І був, – зізнався Максим. – Але думки про тебе не давали мені спокою.