Читати книгу - "Рік у місті, Марі Маас"

Літо повільно добігало кінця. Для Аліни та Максима це була пора, сповнена тихих, але важливих моментів: прогулянки Києвом, літні вечори, що ставали теплішими від присутності один одного, і поїздки до різних куточків України. Але як завжди в житті, після спокою приходить буря. І цього разу буря застала Аліну зненацька.

Перші проблеми почалися з роботи. Її виставки, які раніше приносили задоволення та натхнення, стали тиснути на неї. Спочатку це було лише перевтомою, а потім, коли кількість завдань і замовлень збільшилась, Аліна зрозуміла, що не справляється. Стрес почав поглинати її, і вона втрачала ту легкість, з якою раніше малювала, а її творчість втратила яскравість.

Здавалося, що їй не вистачало часу на себе, на спокій, на стосунки з Максимом. Вона намагалася поєднувати всі свої обов'язки, але через це стало все важче розслабитися. Більше того, робочі відносини почали обтяжувати її. Один з організаторів виставок, з яким вона мала справи, почав вимагати від неї все більше, перестаючи рахуватися з її думкою та потребами. Зрозуміло, що це спричинило неабиякий стрес.

Крім того, її стосунки з Максимом почали переживати певну відстань. Вони більше не проводили вечори разом, як раніше, і хоча вони бачилися кожен день, в їхніх розмовах не було того глибокого зв'язку, який був ще кілька місяців тому. Аліна відчувала, як її думки і емоції починають віддалятися від нього, хоча вона й любила його, як і раніше. Але цей неспокій і внутрішня напруга стали неминучими перешкодами.

Одного вечора, після кількох виснажливих днів, коли Аліна вперше за довгий час не змогла закінчити свою роботу, вона отримала чергову емоційну розмову з організатором виставки, який став настільки тиснути на неї, що навіть не помічав її емоційного стану.

– Ти повинна присвятити цьому більше часу, Аліно! – вигукнув він у телефоні. – Це твоє майбутнє! Ти не можеш дозволити собі падати.

Ці слова стали для неї останньою краплею. Вона відчула, як її внутрішня рівновага руйнується. Вона більше не могла жити під тиском вимог, які йшли врозріз з її бажаннями та можливостями. В той момент вона вирішила зробити перерву, хоча й не знала, що це принесе їй.

Максим помітив, що Аліна стала відстороненою, не так часто сміється і все більше часу проводить на роботі. Це призводило до напружених моментів між ними. Він хотів підтримати її, але не знав, як. Коли він намагався поговорити з нею, вона відштовхувала його, говорячи, що все добре. Але він відчував, що це не так.

Аліна сама не розуміла, чому не може відкрито поділитися своїми переживаннями. Вона боялася, що її проблеми можуть завадити їхнім стосункам. І хоча в глибині душі вона хотіла знайти вихід, вона не була готова до того, щоб поставити свої переживання на перше місце. Вона звикла справлятися сама і боїлася, що, показавши свою слабкість, вона втратить того, хто був для неї важливим.

В один з вечорів, коли Максим помітив її замкнутість, він вирішив підійти до неї, хоча і не знав, як це зробити правильно. Він запросив її на прогулянку. Вона погодилася, і вони пішли по знайомих вулицях Києва, але їхні кроки не були такими легкими, як раніше.

Аліна мовчала, і Максим відчував, що щось не так. Він зупинив її на кілька секунд.

– Аліно, я помічаю, що щось змінилося. Можеш мені сказати, що відбувається?

Вона довго мовчала, намагаючись знайти слова, а потім зізналася:

– Я не знаю, як з цим впоратися. Робота поглинає мене, а я не знаю, як повернути все назад. Я відчуваю, як віддаляюся від тебе.

Максим поклав руку їй на плече. Він бачив, як важко їй було це сказати.

– Ти не повинна все робити сама, – тихо відповів він. – Я завжди буду поруч, готовий допомогти. Але ми повинні подбати про тебе.

Аліна поглянула на нього, і в її очах з'явилася тривога й сум. Вона не була впевнена, чи готова до змін, але знала, що цей момент – ще одна точка відліку, яка змусить її визначити, в якому напрямку йти далі.

Тим не менше, кінець літа залишив у їхньому житті відчуття нестабільності. Аліна не була впевнена, як подолати свої внутрішні труднощі. Вона не могла зрозуміти, що їй більше хочеться: продовжувати боротьбу з власними страхами чи дати собі можливість відпочити та знайти нові шляхи для розвитку. Але одне було ясно – перед нею стояли важливі рішення, і вона повинна була знайти в собі силу, щоб зробити їх.

Проблеми в житті Аліни почали накопичуватися як снігова лавина, і найгірше, що до внутрішніх переживань, проблем на роботі, погіршення стосунків з Максимом, дівчина зрозуміла, що додається ще одна неочікуванна проблема, яку вона воліла залишити у минулому. Ігор, який після їхньої останньої зустрічі з Максимом здавався зниклим, знову з’явився, і цього разу його дії були ще більш наполегливими та загрозливими.

Аліна помітила, що її переслідують. Спочатку це були дрібниці: вона бачила знайомий силует, коли йшла з роботи, або відчувала, як за нею спостерігають. Вона намагалася ігнорувати це, переконуючи себе, що їй просто здається. Але одного разу, повертаючись пізно ввечері додому, вона отримала дивне повідомлення:

"Ти зробила велику помилку, Аліно. Я не забуваю."

Її охопив страх. Вона розуміла, що це Ігор. Його самовпевненість і бажання контролювати її почуття тепер перейшли межу.

Ігор почав діяти відкрито. Він приходив до кав’ярні, де працювала Аліна, сідав за столик біля вікна і мовчки спостерігав за нею, ігноруючи всі прохання колег залишити заклад. Він надсилав їй повідомлення, в яких натякав, що знає про її стосунки з Максимом.

Одного дня він навіть з’явився на її роботі з букетом квітів і демонстративно намагався привернути її увагу, чим викликав осуд відвідувачів і незручність у самої Аліни.

– Ти не можеш так просто взяти й ігнорувати мене, – сказав він, нахилившись до неї через барну стійку. – Я знаю, що ти все ще думаєш про мене.

– Ігоре, зупинись, – твердо відповіла вона. – Між нами ніколи нічого не було і не буде, я тобі нічого не обіцяла.